Тривалий час його доля була невідома: спогади про Героя з Волині Анатолія Сергійчука, життя якого забрала війна

Анатолій Сергійчук – уродженець села Градиськ. Дитинство провів у школі-інтернаті села Крупа Луцького району, адже матері, яка пізно народила Анатолія і його сестру, самотужки важко було виховувати дітей. Батька не було, пізніше певний час був вітчим.

Як розповіла дружина Воїна Тетяна Володимирівна, після навчання Анатолій працював у радгоспі села Нова Руда оглядальником тварин. Потім трудився у рідному селі — спершу на циркулярці, а згодом на більшій пилорамі у місцевого підприємця.

– Доля нас звела у 2007 році, коли я приїхала в село за ягодами, – каже жінка. – Сама я із Ковельського району, вже мала двох дітей. Спершу жили у цивільному шлюбі, а згодом офіційно зареєстрували наші відносини. Анатолій прийняв моїх дітей як рідних, завжди допомагав, був чуйним, добрим, нікому не відмовляв у підтримці.

Подружжя жило в хаті матері Анатолія. Свекрухи не стало у квітні 2024-го, а вже 1 липня мобілізували і чоловіка.

– Базову підготовку Анатолій проходив на Закарпатті. Казав, що було важко, бо раніше в армії не служив. Але тамтешня природа краю так вразила його, що обіцяв мені після перемоги поїхати туди разом, – пригадує вона…

Згодом чоловік пройшов вишкіл у Польщі, а потім служив у 157-й бригаді, де був помічником гранатометника. Певний час перебував на Дніпропетровщині. Звідти телефонував рідним, казав, що навчання важкі, але тримається. А вже коли потрапив на Донеччину, зізнавався дружині, що, ймовірно, не повернеться додому. Ще якось на самому початку також сказав, що хоче, аби на його похороні звучала пісня «Яворина». Його волю виконали.

Третього жовтня чоловік востаннє зателефонував дружині. Сказав, що йде на завдання і кілька днів не буде із ним зв’язку. На п’ятий день, коли звістки не було, Тетяна почала його шукати. Потім надійшло повідомлення, що він зник безвісти. А нещодавно – підтвердження смерті 5 жовтня 2024 року. За весь час служби Анатолій не мав змоги побувати у відпустці.

Похорон відбувся у рідному Градиську. Люди зустрічали труну, ставши на коліна. Плакали, молились, дякували йому за захист.

У місцевому Свято-Михайлівському храмі священнослужителі на чолі із о. Михайлом Мельничуком звершили чин відспівування. Слова співчуття на кладовищі родині висловив Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, представник Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП вручив дружині Героя Грамоту пошани та скорботи.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Тільки трохи більше місяця побув на фронті: Герою Івану Лахаю з Волині назавжди лише 24 роки
• Загинув за тиждень до річниці одруження. Спогади про воїна з Херсонщини, який знайшов вічний спочинок на Волині
• Помер у потязі: захисник з Волині Олександр Баран не дожив кілька місяців до 48 років