«Гра з людським життям»: ліквідатор із Волині - про виключення сіл із радіоактивних зон

Про дані дозиметричної паспортизації  сіл і селищ колишнього Маневицького району після аварії на ЧАЕС, руйнівний для людського здоров’я  вплив «мирного атому» добре відомо маневичанину Миколі Максимчуку – ексголові районної організації «Спілка Чорнобиль», пише Олена Бичкова «Нова доба».

Він брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році, а згодом, працюючи у відділі сільського господарства, займався питаннями радіаційного забруднення територій колишнього Маневицького району.

Згадувати минуле Миколі Васильовичу все важче. І не лише морально, а й фізично, настільки підірване здоров’я  ліквідатора. Пережив інфаркт, інсульт, підводить  пам’ять, мучать головні болі, лише на кріслі колісному кріслі він може приїжджати на зустрічі із земляками – приборкувачами  радіаційного лиха – стрій яких невпинно рідшає.

На сумнозвісному четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС 35-річному маневичанину довелось виконувати роботи за рік після трагедії. Через високе радіоактивне випромінювання зміна інколи тривала лише 3-5 хвилин. А до цього випробовування доля його наче готувала: під час строкової служби отримав призначення в ракетні війська, спеціальність «хімік-розвідник». Там дізнався і про вбивчу силу бойових отрутохімікатів та «мирного» атому, взятого на озброєння.

Після армії життя пішло второваною колією – чудова сім’я: дружина Алла, двоє діточок, робота до душі – механіком на хлібопекарні. Чи не щороку, а коли й двічі на рік, доводилось їздити на військову перепідготовку. Втішався думкою, що набуті знання та вміння не стануть у нагоді в мирному сьогоденні.

– Про страшну трагедію на Чорнобильській АЕС дізнався як усі – згодом,  – розповідав співрозмовник. – Першого травня сидів із вудкою на березі озера і дивувався: чомусь риба себе так дивно поводить, плаває боком. Чи не всипали щось у водойму? Та через декілька днів стала відома причина. У питаннях радіологічного дозування був добре обізнаний, тож зрозумів масштабність наслідків цього лиха.

А через рік, пізнього травневого вечора, принесли повістку до військкомату. Уже наступного дня опинився у населеному пункті Нова Радча, отримав призначення заступника командира роти хімічного захисту і санітарної обробки. Разом із Олександром Грищуком із Прилісного (на знімку вгорі) працював у бригаді, яка виконувала виміри радіації на четвертому енергоблоці, очистці його покрівлі. Його чорнобильського побратима нині вже немає в живих.

25 разів він був на покрівлі смертоносного енергоблоку. Їх називали «буськами» – тих, хто на 60-метровій висоті очищав дах від уламків бетону, каміння, арматури. Підхоплять їх на дерев’яні лопати чи ноші – і чимдуж до краю, аби скинути донизу. Бачили і спеціального робота-грейдера, на жаль, недіючого. Не витримало його електронне нутро випробування радіоактивністю.

Ходили й у «розвідку» – вимірювали  випромінювання у вентиляційних шахтах, на поверхах спеціальними військовими дозиметрами. При  потребі виносили звідти залишки будматеріалів, техніки, що являли невидиму повільну смерть. Носили по черзі, поспішаючи до оцинкованого контейнера, тоді й тривала зміна лише 3-5 хвилин. Про отриману дозу опромінення сповіщав індивідуальний дозиметр. У пожовклому від часу  блокноті зберігає всі записи, зокрема, й отримані щоденні дози радіоактивного опромінення.

– Під час одного із таких вимірів ми побували  у  машинному відділенні. Пробігали приміщенням надзвичайно швидко, дуже «фонило», – вертається думками у минуле ліквідатор. – Здивувались великій кількості табличок, на них прізвища, ініціали, дати народження та смерті. Як виявилось, тут загинули хлопці-пожежники, і це своєрідна данина їхній пам’яті.

Рівно сім тижнів перебував у Новій Радчі Микола Максимчук. Працювали не лише на четвертому енергоблоці, а й у Поліському, де знімали верхній шар грунту. Переживала за коханого дружина Алла, навіть наважилася, зібравши сумки із гостинцями, вирушити до Чорнобильської зони. На блокпосту здивованим військовослужбовцям пояснила: «Приїхала чоловіка провідати». Побувала в наметовому містечку, де жили ліквідатори, невимовно зраділа, коли на один день Миколі дали звільнення, аби зміг з дружиною поїхати в Коростень.

Отримана доза радіоактивного опромінення  (у військовому квитку значиться 18,77 Бера) залишила по собі підірване здоров’я. Після повернення  додому чоловіка нестерпно мучили головні болі, «стрибав» тиск. Частенько перебував немов у забутті, коли, не контролюючи мову, дивуючи й лякаючи присутніх, видавав римовані дивні рядки. Щоправда, їх «розшифровувати» ніхто не брався – не до того було.

Згодом, працюючи в управлінні сільського господарства, займався питаннями радіоактивного забруднення території району. Боліла душа за рідну землю, сплюндровану ядерною стихією, адже дозиметр невтомно фіксував збільшені дози в ґрунтах, а звідси в молоці, грибах, у вирощених продуктах харчування.

«Маючи змогу, ми міряли дома радіоактивний фон звичайної грубки, в якій спалювались дрова, – він був перевищений, – пригадує Алла Пилипівна. – Збільшені показники дозиметр фіксував і у водостокові, по якому із даху житлового будинку збігала дощова вода. Але такі були реалії – територія стала радіоактивно забруднена».

На «чисті» продукти тоді виділяли потерпілим аж 2 рублі 10 копійок, згодом стільки ж в гривнях. Значні законні доплати залишались лише на папері. Тільки віднедавна більшість потерпілих від аварії на ЧАЕС жителів, непрацюючих пенсіонерів, мали змогу через суди отримати гарантовані виплати, розмір яких був цьогоріч зменшений. Маючи величезні проблеми зі здоров’ям, вплив на яке, безумовно, має радіоактивне забруднення, люди переживають, що можуть бути зняті усі пільги.

Перебуваючи на посаді заступника голови районної організації “Спілка Чорнобиль”, а згодом очолюючи її, Микола Максимчук стояв на захисті прав та інтересів  учасників ліквідації наслідків найбільшої техногенної катастрофи. Разом із колишнім керівником цієї спілки, на жаль, вже нині покійним Валерієм Лук’янчуком, був ініціатором відкриття пам’ятного знака “Ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС”, встановленого в  Маневичах. На них була не лише паперова робота, особисто їздили навіть за будівельним каменем. 

На заслужений відпочинок Микола Васильович пішов із місцевого відділення “Західінкомбанку”, колеги цінували його за професіоналізм, відповідальність, товариськість.

Великою втіхою і розрадою для Миколи Максимчука є четверо онучок, неабияк тішиться правнучкою. А поряд його найбільша опора і підтримка – любляча дружина Алла Пилипівна.

Читайте також:

• Пробув на ЧАЕС два тижні: ліквідатор аварії з Волині поділився спогадами про страшну трагедію
• Ліквідаторка аварії на ЧАЕС з Волині розповіла про пережите
• Волинянин згрібав смертоносний графіт та уламки біля зруйнованого реактора в Чорнобилі