Попри церебральний параліч керує автомобілем  і перемагає в шашках: історія волинянина

Історію волинянина пише Юлія Музика «Нова доба».

Олександр навчався у Маневицькій школі № 2, а згодом продовжив здобувати освіту в Кам’янець-Подільському технікумі, обравши факультет «Економіка підприємств». Пізніше закінчив філію Коломийського коледжу та опанував в обласному центрі водійську справу.

«Спочатку я закінчив технікум, потім коледж, а вже далі – курси водіння», – розповідає чоловік, у трудовій біографії якого – робота охоронником на Маневицькому торфозаводі, де він працював у 2006-2009 роках.

Сім’я завжди була його найбільшою опорою. Батько Микола Шевчук ще з юних років привчав сина до керма.

«Найперше я їздив мотоциклом, потім – машиною», – згадує Олександр.

Сьогодні він упевнено керує автомобілем і в Маневичах, і їздить у Луцьк. Його червоний «Volkswagen Transporter», прикрашений орнаментом під вишиванку, добре знають у селищі.

Та автомобілі – не єдина пристрасть Олександра. Батько навчив його і грі в шашки. Саша активний учасник ГО «Осіб з інвалідністю «Довіра», неодноразово виборював срібні нагороди обласних змагань, а також випробовував свої сили на всеукраїнському рівні.

“Моя мама Євдокія Петрівна, незважаючи на її непросте життя, завжди підтримувала мене і допомагала реалізувати мої ініціативи щодо роботи, навчання і різного роду змагань, була терпеливою і мудрою наставницею в складних ситуаціях, і просто безмежно й віддано любила мене та тішилася моїми досягненнями“, – з теплом говорить Саша.

На жаль, його батьків уже немає в живих. Після смерті матері, Євдокії Петрівни, два з половиною роки тому, Олександр живе сам. Та не почувається самотнім: має багато друзів, трьох хрещеників і міцний зв’язок із сестрою Ларисою, яка мешкає в Луцьку й часто навідується.

Повсякденні клопоти чоловік намагається долати самостійно: оплачує рахунки через «Приват24», прибирає, підтримує порядок. З усмішкою зізнається: «Найважче мені з приготуванням їжі». У цьому йому допомагає соціальна працівниця Червоного Хреста Оксана Плис, яка приходить регулярно. Їй та керівниці цієї організації  в Маневичах Олені Комзюк Саша надзвичайно вдячний за турботу та підтримку.

Попри виклики, він залишається життєрадісним і сильним. А коли питаєш його про мрії, відповідь дуже коротка й щира: «Як і в усіх українців… Щоб швидше закінчилася війна».

Фото авторки

Читайте також:

• Історія логопеда з Луцького району, яка допомагає відновити мовлення дітям і дорослим
• Лікують тіло та душу: на Волині захисники проходять реабілітацію через іпотерапію