Граната вибухнула за кілька метрів, але Бог вберіг: лісівник з Волині розповів про службу в ЗСУ

Його історію розповіло видання Екоinform. 

– Я з юності – за кермом. Керував й потужними вантажівками «ЗІЛ-131», «КамАЗом», «Уралом», «КрАЗом», працював й на «Вольво». Останніми роками возив з лісництв ліс, дрова, пиломатеріали на приватному підприємстві на Володимирщині та Турійщині. Познайомився з чудовими людьми – хлопцями-лісівниками, – розповідає Федір. – Тож невдовзі мені запропонували працювати водієм у об’єднаному Володимир-Волинському держлісгоспі. Я опанував потужний всюдихід «КрАЗ»-«лаптьожник». Робота досить важка, але добре мені знайома. Доводилось і через глибокі сніги прориватись лісами. Був я й автомеханіком, і зварювальником, коли доводилося терміново лагодити автівки. Така от робота.

Раніше в армії я не служив, але у лісгоспі проходив військові збори. Останній раз буквально напередодні великого вторгнення. Коли москалі підступно напали на нашу країну, я з рідним братом відразу пішли добровольцями. Так ми, як і деякі наші земляки – лісівники та мисливці теж стали єгерями-«росомахами».

Нині молодший сержант Федір обіймає посаду командира автомобільного відділення. Позивний у бійця «Лісівник» та й службова автівка – мікроавтобус «УАЗ», теж мобілізована з Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства.

– Завдання на службі різноманітні. Десь боєкомплект хлопцям у окопи доправити, десь продукти привезти чи необхідне обладнання, то бійців за черговою ротацією відвести. Завдання бувають як вдень, так і вночі. Війна не дає розслабитись. Колись особисто вночі своїм вірним «УАЗиком» возив хлопців на передову і відвозив у зворотному напрямку зміну за ротацією. Чесно скажу, що вночі їхати волинськими лісами по колеса у снігу було легше. Але нічого, впорались…

Були й небезпечні пригоди. Раз ординці кинули на нас гранату з безпілотника. Вона вибухнула за кілька метрів. Мене дивом не зачепило, а от на «УАЗі» вибило скло, понівечило кузов. Але ми «вилікували» машину, тож вона знову в строю. Якось я потрапив під обстріл САУ. Заховався у будівлі, а потужний ворожий снаряд вдарив у сусідній будинок. Під час вибуху частина уламків снаряду наче у більярді зрикошетила у двері та стіни мого укриття. Я отримав лише осколок у коліно. Знову Бог був на нашому боці.

Іншим разом на одній з наших позицій стояв потужний іноземний броньовик «International Maxx Pro». Ми із хлопцями постійно його доглядали. Я часто з ним працював. І от одного разу орки завдали саме артилерійського удару до ньому. Я тоді був у їдальні, тож Бог знову мене вберіг. А броньовик лише пошкрябало осколками. Машина потужна, дуже надійна, броня міцна.

Колектив підлеглих у мене дружний та завзятий. Хлопці – майстрові, добре знаються на техніці. Багато молодих контрактників та мобілізованих, які, втім, ніколи не соромляться звертатися до мене з проханням допомогти щось полагодити чи відремонтувати, підказати. І я ніколи не відмовляю у допомозі.

Федір неабияк сумує за рідним «КрАЗом» на Волині. Відчуває – машина наче рідна людина теж сумує за ним. Мріє, коли вже врешті сяде за його кермо.

Григорій ПОЛОНСЬКИЙ

Читайте також:

• Янгел-охоронець волинської бригади: історія бійця, який залишив власний бізнес та пішов на війну
• Історія бійця волинської бригади, який втратив на війні стопи, долоню і майже всі пальці
• Пішов до військкомату з мачете: історія бійця волинської тероборони «Мультика»