«...єстєствєнно, Юра напився і все разболтав». Як посадили в тюрму Підгайцівського голову
9 кримінальних справ, 4 роки на лаві підсудних і – дорога на «зону», де із 5 років вироку довелося відсидіти майже три. Так склалася доля попереднього голови Підгайцівської сільської ради Віталія Семенюка. Він впевнений: тюрму йому організував його наступник – нинішній сільський голова Юрій Семенюк (до слова, не родич, а лише однофамілець), який у той час завершив кар’єру водія автозаводу і подався у політику, ставши місцевим депутатом.
Про скандальну історію, яка тягнулася із 2007 до 2011 року, і яку, попри значний резонанс, ніяк не висвітлювали місцеві ЗМІ – у ексклюзивному інтерв’ю виданню ВСН розповів Віталій Семенюк.
Як розгортались події?
2006 рік. На чергових виборах головою Підгайцівської сільради вкотре обирають Віталія Семенюка. Він на цій посаді – ще з середини 80-х, тобто – більше 20 років.
У той же час депутатський склад майже повністю оновлюється. Серед новачків – 45-річний Юрій Семенюк: на той час уже дрібний місцевий підприємець із Крупи, а до цього – водій на Луцькому автозаводі.
Якщо розповідати історію мовою документів, то у 2007 році проти Віталія Семенюка відкрили кримінал. Його звинуватили у зловживанні владою (ст. 364 ККУ) та підробці документів (ст. 366 ККУ). У червні 2011 року суд визнав його винним і призначив покарання – 5 років позбавлення волі. Проти голови сільради дали свідчення депутати, які запевнили суд, що він самовільно роздавав землю, земельні рішення не приймались депутатами на сесії, а голова їх потім підробляв.
У списку депутатів, які дали такі свідчення – уже згаданий Юрій Семенюк, а також: Ольга Овсіюк, яка згодом стала секретарем ради, Віталій Копюк – який після цього став землевпорядником сільради (наразі його судять за хабар) та інші.
Як цю історію розповідає засуджений екс-голова?
Віталій Семенюк нині непублічний: після повернення із «зони» в політику не пішов, та й з місцевими не особливо спілкується. Але на пропозицію журналістів розповісти свою версію подій таки погодився. «Мабуть, прийшов час висповідатися», – жартує.
– То були чергові вибори 2006 року. По-моєму, березень місяць. Пройшли вибори. Там було в мене 8 конкурентів і я вже не мав бути головою, вже вони владу ділили ті наступники. Але я виграв вибори і став головою, а депутати помінялися. Багато прийшло нових, старих залишилося менше.
Ну, і вони з самого початку, як тільки пройшла сесія організаційна, почались «наєзди», що треба мене прибрати. Кожна сесія проходила бурно, кликали жителів сіл – у нас там три села входило в сільраду. Як вони казали, треба спочатку громадськість послухати, виступав кожен із жителів, ображених мною. А так, як я був головою 21 рік, то ж були всякі незадоволені і ображені. І вони виступали: він мені те не дав, те не зробив. Ну, і щось пару сесій пройшло… І телебачення запрошували, і «1+1», ті всі канали.
Щось в них нічого не получалося, потім вони кажуть: давайте підем на мирову. Як на мирову? – Ну, давай нам 600 тисяч доларів, і ми від тебе відстанемо, будемо підтримувати тебе і все.
– А це конкретно хто таке озвучував? Хто в них був головним?
– Головним була в тіні така, я не хочу її називати, бувша вчителька, зараз пенсіонерка. А в них там – все цього Юру випихали. Він як не пив, то міг пару слів зв’язати.
– Це нинішнього голову маєте на увазі?
– Так, нинішнього голову.
Просто вони ввечері прийшли до мене додому, типу випити каву – двох чоловік, Юра (нинішній сільський голова Юрій Семенюк, - ред.) і там ще один, того не буду називати – і така пропозиція: 600 тисяч доларів і ми миримся. Я кажу: ви не в ту контору попали, тут такі гроші не ходять. – Нє, то ми тобі влаштуємо таке життя…
Пройшло трохи часу – добре, давай нам тоді по дві земельні ділянки на підставних осіб. А тоді ціна на землю почала рости – продамо і будемо мати гроші, а ти будеш мати спокій. Кажу: добре, вас 13, то 26 земельних ділянок треба віддати. А ще ж є 7 депутатів, а вони що скажуть? – А вони нічого не взнають. Кажу: не знаю…
Понаписували заяви на підставних осіб, єстєствєнно, Юра напився, розболтав то всьо. Сказав попереднім депутатам: от чого ви стільки років проробили, і нічого не маєте, а ми прийшли і зразу – голову за горло і по дві земельні ділянки. Піднявся скандал. Я ту угоду порвав. – Ну, то тоді, значить, будемо тебе скидати.
Як скидати? Треба знайти більшість, треба ще 3-4 чоловіка, щоб 2/3 голосів було.
– Їм не вистачало? Не було більшості?
– Не вистачало. Давай вони тих старих агітувати. І знайшлося 3 чи 4 запроданця зі старих. Таємне голосування на сесії і зняли мене з роботи, з посади голови сільської ради.
– Це типу висловили недовіру – якась така процедура?
– Є така стаття в законі про місцеве самоврядування… там в законі пише, що якщо діючий голова порушив закон, засуджений і має вирок, а в іншому випадку не можна.
Ну, я і подав в суд на поновлення. Почали вони ходити на суд, бачать, що програють. Тоді почали ходити в обласну прокуратуру. За тими діючими законами кримінальну справу проти мене міг порушити тільки обласний прокурор. Ходили, підписи збирали. Один прокурор був – не порушував. Другий прийшов, в них там вони часто мінялися, тоже не порушив. Прийшов третій, місцевий – Гіль Андрюша (у 2007-2011 рр. - прокурор Волинської області, - ред.) – і, будь ласка, порушив кримінальну справу.
І вийшло так, що я в 2006 році в обласному драмтеатрі з рук голови обласної ради отримав почесну грамоту як кращий голова в області і ключі від машини «Славута», а в 2007 році вже кримінальну справу порушили. А потім ще 8 кримінальних справ.
– А це по тих ділянках, що депутатам виділяли? Чи по якихось інших?
– Ні. Вони просто знаходили… Ми тоді продавали земельні ділянки, брали гроші в касу на позабюджетний рахунок. Вони почали знаходити, куди платив, хто не платив. Не було такого свідчення, що хтось там давав мені гроші, чи я брав в когось гроші, комусь щось дав. Давай «обробляти» тих депутатів: ця земельна ділянка виділена незаконно. – Чого незаконно? Бо за неї не голосували. Ну, звідки ви знаєте, що не голосували? І запитують в бувших депутатів: ви були на тій сесії? – Був. – Голосували за такого чоловіка? – Не пам’ятаю, то ж то вже скільки часу було. Ну, значить, не пам’ятаєш. Через два тижні знов того самого депутата питають: Ви були? – Так, був на тій сесії. – А пам’ятаєте, що за такого голосували? – Да, все пам’ятаю, я був, за такого точно не голосували.
Ну, і так зібрали такі свідчення. Одне засідання суду – один вирок, умовно. Другий умовний. Треба дати термін кримінальний. Треба знайти суддю, який може дати, якщо не виходить по закону. Один суддя, другий – прізвище не буду називати…
– Це ваша справа, я б називала, і вже б давно. Але ваша справа.
– Третій… І знайшли суддю, який прийшов в суд з органів прокуратури, напевно, мав там «необрубані кінці». Не знаю, що там він робив… 5 років позбавлення волі. У мене 364, 366 статті. Апеляція залишила в силі. Десь там Юрій Михайлович возив гроші на апеляцію, щоб залишити в силі. Потім касація. І – відправили на зону. Відсидів 2 роки і 8 місяців. Все. Ото і вся історія.
– З тої кількості нових депутатів, яких ви згадували – 16 чи скільки їх там було?
– 13.
– Ті, які організовували цю схему, багато хто, я так розумію, потім пішли працювати в сільську раду?
– Я так вже переконався, що є Верховний Суддя. На наступні вибори ті, що голосували проти і ті, що зрадили – ніхто не пройшов в депутати.
– Серйозно? Семенюк тільки?
– Він же був зачинщик. Він тоді і в депутати не балотувався, він балотувався на голову. Ну, а зараз там система така, зараз від партії вибираються. Обрали депутатом, через пару тижнів ти вже маєш посаду в сільській раді.
– Копюк (нинішній землевпорядник, якого затримали на хабарі, - ред.) був точно серед тих депутатів?
– Так.
– А ще когось з тих людей? Перепрошую, чи коректне питання, Штефанеса (скандальний чиновник, якого судять за привласнення коштів на ремонтах доріг, - ред.), кажуть, теж був в цій схемі? Він ваш родич?
– Це мій швагер, сестри чоловік. Він потім вже… Вони разом з Юрою (Семенюком, - ред.) працювали на автозаводі. Юра возив Брагіна (заступник директора на Луцькому автозаводі, в якого Юрій Семенюк працював водієм, – ред.), а Георгій – заммеханіка був на автозаводі, там вони і познайомилися. І потім він вже до нього влаштувався на роботу, якимось проектним менеджером, і почали там бруківку робити, дороги. Тоже там якийсь кримінал получився.
Як я говорив з одною тою зачинщицею, я їй казав, що живу в центрі села, а вона на краю села живе і знає більше за мене. То вона мені розложила.
Каже: от, бачите – оцей вас продав, оцьому те сталося; цей продав, тому те сталося. Їх, каже, всіх покарав бог. Я кажу: тільки один ще остався непокараний. – Хто, Юра? – Ні, кажу, ви. У вас же, кажу, бюлетені ті на комп’ютері друкували, ви ж це все збоку зачиняли.
Вона щось там образилась. Потім, як я прийшов з тюрми, то вчепилася: напишіть мемуари, я маю знайомого видавця, він видасть, буде така цікава книжка.
– Бачите, моя однодумниця. Люди, відверто, багато знають і переповідають, але ж багато хто і не знає цієї історії, як це все відбувалося.
– Ну, як відбувалося? Як то кажуть: наглість друге щастя.
– А як ви зараз оцінюєте розвиток Підгаєць? Думаю, вам не геть байдуже, як громада розвивається і що відбувається.
– Сумашедший, сумашедший розвиток. Стелять бруківку, яка нікому не потрібна, вона вже вся горбата. Каналізацію качають… якщо знаєте, де тепличний і літом будете їхати – там такий запах стоїть. Ото каналізацію з всього села туди качають, бо КНС ремонтувати нема кому. Колись каналізація у нас качалася в місто з тепличного комбінату, від тих будинків, від школи і садочка на КНС тепличного комбінату, а зараз воно просто розливається по узбіччях і смердить.
А зараз вигідніше робити вдома бруківку, яку робить жінка, і ту бруківку купляти в жінки і стелити в сільській раді, і отримувати з того гроші.
– Але це ж всі знають, що це підприємство Семенюка? Бо воно на якихось родичів оформлене, навіть не на жінку. Чи на кумів якихось?..
– Не знаю, це його підприємство.
– То він ту бруківку почав робити, як був головою вже, чи раніше?
– Як був головою.
– А ви після того, як повернулися, десь пересікалися з ним, бачилися?
– Так. Ми розмовляємо, спілкуємося.
– Спілкуєтеся? І що він вам каже?
– Нічого.
– Ніяк не коментує? Може, вибачався? Переосмислив цю історію?
– Казав, на роботу візьме. Щось не бере.
– А ви пішли би?
– Туди? Не знаю. Мабуть, ні.
– А станом на той час в принципі в Підгайцях ще якась земля лишалася? Який інтерес був? Як могли заробляти депутати?
– Земля завжди лишається. Вона нікуди не зникає. Як вона є з діда-прадіда, так вона і є. Власники змінюються, переходить з рук в руки, перепродається, перекуповується, і завжди є рух з землею.
На землі можна заробити або горба, або великі гроші.
– Виходить, навіть та сама ситуація з Копюком, якого затримали. Виходить, що просто так сільрада не приймає ці рішення, що це все-таки іде якимись корупційними методами.
– Якщо взяти по закону, я маю землю, значить, я вже її отримав, я маю право поміняти її цільове призначення. Якщо моя земля десь в полі, звичайно, я не буду якусь заправочну станцію робити, чи щось, я буду мати якусь ціль комерційну. І якщо я переконався, що є комерційна ціль і я пишу заяву, значить, повинні рішення прийняти, допомогти. А якщо вони бачать, що можна це прийняти, але перед тим кажуть умови – скільки то буде коштувати, люди ведуться, ідуть і платять гроші.
– Ну, бо не проголосують інакше. І що ви їм зробите? До відповідальності їх же не притягнеш.
Окей. Підсумовуючи: що би ви хотіли сказати тим всім людям, бо вони будуть читати, я думаю.
– Доброго і довгого здоров’я. Хай все витримають. Це, як то кажуть, перший дзвіночок.
Поки має гроші – хитрий. Поки возить, поки кормить – хитрий. Кінчаться гроші – хитрість пропаде, найдуть когось другого, його посадять. Не знаю, нічого йому не бажаю. Прожують і викинуть. Пропаде та, як то кажуть, криша і схема пропаде, все пропаде. Таке життя.
Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА
Читати також: