Вчитель за професією, інженер за покликанням: історія капітана з Волині із позивним «Лукич»
Вчитель за професією, інженер за покликанням. Так описують пана Сергія колеги по цеху. До війни чоловік вчителював у школі села Карасин Камінь-Каширського району Волинської області, де навчав дітей основ хімії та географії, проте після початку великої війни став на захист Батьківщини.
Історію бійця розповіли на сторінці 100 ОМБР.
Нині капітан із позивним «Лукич» – командир інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення 100 омбр.
– Навички, котрі я здобув у цивільному житті, неабияк знадобилися мені на війні. Під час роботи треба добре розумітися на ландшафті тієї чи іншої місцевості, адже він усюди різний: на Волині один, на сході інший. Також потрібно орієнтуватися у вибухових речовинах та засобах захисту – тут знання з хімії стали в нагоді, – розповідає Сергій.
Нині «Лукич» разом із побратимами виконують інженерні завдання, спрямовані на підтримку та захист наших підрозділів, а також зниження наступального потенціалу ворога.
В нинішніх реаліях військовий інженер повинен мати хорошу фізичну та психологічну підготовку, адже досить часто доводиться працювати в екстремальних умовах з постійним ризиком для життя. Та й професійна підготовка має бути високою, бо кожну операцію потрібно аналізувати та прораховувати до найменших деталей.
Постійний стрес, на жаль, є невід’ємним супутником фахівців-інженерів, втім захисник знайшов дієвий та корисний засіб від цієї психологічної недуги:
– Гумор та спорт – ось найкращі ліки, які допомагають мені завжди бути в тонусі, – ділиться секретом «Лукич».
Щороку в Україні 3 листопада відзначають День інженерних військ. Люди даної професії – це фахівці широкого профілю. Їхнє основне завдання в наш час – за допомогою інженерних загороджень створити перешкоди для загарбників, а також захистити побратимів.
Записуючи розмову у переддень професійного свята, пан Сергій розповів, із колегами планують відзначити цю знаменну дату.
– Зараз не до свят. Ми працюємо у цілодобовому режимі, аби наші рідні та близькі спали спокійно та в майбутньому жили у мирній Україні. Тому святкувати будемо вже після Перемоги, – відповів офіцер.
Пан Сергій непохитно вірить у нашу Перемогу і прагне швидше разом із сином Анатолієм, котрий також боронить Україну, повернутися на рідну Любешівщину, де на нього чекає дружина Наталія, донька Тетяна та двоє онуків: Максим і Макар.
Читайте також:
- Після ампутації ноги переїхав на Волинь та знайшов роботу: історія захисника
- Від бізнесу до фронту: історія «Вікінга» зі «Сталевої сотки»
- 18-річний австралійський доброволець, що захищає Україну, проходить реабілітацію на Волині
Будь в курсі усіх новин
