Коли через Любомль їхали танки, пекарі місили тісто і плакали: як у місті на Волині випікають хліб

Про це пише газета Волинь.

– Чи змінилося у нас щось після вторгнення? – замість Віктора, який у справах поїхав до Ковеля, розповідає його дружина і перший порадник, пані Оксана. – Як і раніше, випікаємо хліб, різні смаколики. Цими процесами керує технолог Ніна Савош.

До повномасштабної війни встигли купити два ферментатори, з допомогою яких регулюється процес бродіння. Задають потрібні параметри – певну кількість інгредієнтів, відповідну температуру тощо. Особливо цей апарат стає у пригоді під час виготовлення пшеничного хліба, тісто ніколи не перекисає. Витримана технологія, якісні складники й відповідальне ставлення до роботи забезпечують їхній продукції репутацію смачної і поживної.

– Раніше в нас було більше торгових точок. Зараз наші покупці – це переважно жителі Любомльщини та Шаччини, – каже пані Оксана. – Наш хліб хвалять. Але велика конкуренція, везуть хліб (на жаль, іноді не найкращої якості) навіть з інших областей. Але ми не переставали працювати – щодня з конвеєра сходить кілька тонн хлібобулочної продукції.

Вона пригадала, як у перші дні війни через Любомль їхали танки. Їхні працівниці вночі місили тісто, пекли і… плакали. Поруч із колективом удень і вночі завжди були господарі – разом легше долали страх, паніку, відчай. А пан Віктор після зміни особисто розвозив усіх по домівках.

Дев’ять короваїв поставили в піч – а світло вимкнули

З їхнього підприємства мобілізували лише одного працівника – Івана Суліка. Решта, більше сотні працівників, – незважаючи на близькість кордону, залишилися на робочих місцях. Працювали цілодобово, поки не виконають усі замовлення.

– Ми не лише не зменшили обсяги виробництва, а й навпаки – наростили, більше випікаємо булочок, круасанів, – не без задоволення зазначила пані Оксана. – Виготовляємо лаваші, макарони – для цього машину виробництва Сербії придбали ще до війни. Більшість процесів механізовані. Ціни на свою продукції підняли лише на одну гривню. Бо знаємо, що хліб повинен бути у всіх, а люди не мають грошей…  

Про найскладніше зараз у їхній роботі, які виклики доводиться долати, жінка каже:

– Конкуренція, що не завжди добросовісна. Бувало, тендер виграла інша фірма, а через не найкращу якість їхньої продукції хліб військовим випікали ми. Інколи їдемо в райони, а за нами рухається ще чотири авто з хлібом. Але такі закони ринку. Виручають 5 кіосків і магазин, де завжди свіженька і смачна продукція, яка швидко розкуповується.

Найбільші проблеми були, звісно, коли почали відключати електроенергію.

Було зворушливо до сліз, коли люди мало не на колінах дякували за паски, хліб, борошно, інші харчі. 

– Хоч наше підприємство належить до стратегічних, бували різні казуси. Якось поставили в піч 9 короваїв, а світло бац і вимкнули – короваї впали. Хотілося ридати. І з пиріжками нас підводили. Зверталися в різні інстанції, поки нормалізували все. Просили попереджати, тоді підключали генератор.

На хлібопекарні є піч на дровах, де виходить запашний хліб на черені. Спочатку важко було пристосуватися, технологи довго відпрацьовували потрібний режим. Але вона виручала. Бо, наприклад, приїхав військовий одружитися. Як йому коровай не спекти? Або що пояснювати дислокованим у Шацьку, Ковелі нашим захисникам, яким треба було за всяку ціну доставити хліб? Їм служити не легше… Та згодом усе вирівнялося. Поговорили з технологами і в результаті всіх запевнили, що білий, сірий хліб і батон матимемо постійно.

Волонтерять уже 9 років. І не хлібом єдиним

З першого дня війни продукцією забезпечують і військові частини, і тер­оборонівців Волинської бригади. Також відправляли волонтерів зі своїми виробами й предметами першої необхідності на деокуповані Київщину, Херсонщину, Харківщину. Торік перед Великоднем пан Віктор особисто їздив із дочкою Анною (яка, до слова, навчається на журналістку в Ірландії і на час війни залишилася вдома допомагати) в Бучу, Бородянку. Було зворушливо до сліз, коли люди мало не на колінах дякували за паски, хліб, борошно, інші харчі. 

На цьогорічний Великдень волонтер Андрій Дем’янчук завіз на фронт 60 їхніх пасок і багато інших смаколиків. А скільки усілякої продукції поставляли він та його колега Олександр Положевець на залізницю до поїздів, якими виїжджали з окупованих територій люди, і в гуртожитки, де оселилися внутрішньо переміщені особи.

– Допомагаємо не лише хлібом. Ремонт машин, солярка, гроші на придбання військових приладів, обладнання знайомим чи незнайомим для ЗСУ – це наш пріоритет після випікання хліба й булок, – запевняє пані Оксана. – Не забуваємо й про своїх працівників, які потрапляють у складні життєві ситуації. Як я, наприклад, можу відмовити в підтримці людині, якій треба оперуватися?

Після цих слів я не запитувала, що спонукає їхню сім’ю займатися таким багатогранним благодійництвом – зрозуміла, це їхній життєвий принцип.

На завершення розмови пані Оксана сказала:

– Коли їдуть за кордон, пояснюючи, що страшно за дітей, мені хочеться запитати: «А кому не страшно?». Але ми всі повинні триматися купи. Бо у важкий час стаємо морально стійкішими, а завдяки нашій єдності Україна міцнішає. І жоден ворог нас не здолає.

Алла ЛІСОВА

Читайте також: 

• «Битва за чипси»: у Луцькому районі роздавали протерміновані продукти
• Лучанка придбала хліб з неприємним «сюрпризом»
• Стільки наробитися і віддати за безцінь: волиняни дешево продають картоплю