Коли особистий біль стає силою служіння: історія гвардійки волинського підрозділу

Про це розповідають у Військовій частині 1141 Національної гвардії України м. Луцьк.

«Мій тато завжди казав: якщо можеш допомогти – допоможи. Він був військовим, для мене – прикладом справжнього чоловіка, патріота і батька», – згадує Наталія.

Восени 2025 року її батько загинув, обороняючи Україну. Попри втрату, Наталія не зламалася. Вона зуміла перетворити біль на силу й продовжила шлях служіння іншим.

«Соціальна робота – це не про звіти, а про серце, яке щодня відчуває чужий біль. Іноді достатньо просто вислухати людину, щоб вона знову повірила в себе», – каже офіцерка.

Разом із колегами вона супроводжує військовослужбовців, які повертаються після поранень, допомагає родинам полеглих, організовує психологічну підтримку, сприяє оформленню документів. Її головне завдання – бути поруч, коли найважче.

«Кожна історія особлива. Хтось потребує просто розмови, а хтось – поради й підтримки. Людина, яка втратила близького чи пройшла полон, має знати, що вона не сама», – говорить Наталія.

Попри біль утрати, вона щодня підтримує інших і вірить у перемогу.

«Коли одягаю форму, відчуваю, що тато поруч. Він хотів, щоб я служила. Тепер кожен день моєї служби – це ще один крок до нашої перемоги», – ділиться старший лейтенант Наталія Петрик.

Національна гвардія України зміцнює систему соціальної підтримки. За кожним військовим стоїть історія боротьби, втрат і відродження. І поруч завжди є ті, хто простягає руку допомоги. Бо підтримка – це теж зброя, що допомагає перемагати.

Читайте також: 

• На Волині солдат Нацгвардії відмовився їхати на фронт: як його покарали
• «Я дивився ворогу прямо в очі» - волинський гвардієць розповів про оборону Покровська
• «Я залишився прикрити побратимів»: волинський гвардієць розповів про оборону Запорізької області