«Кухня лікує тіло, пісня — душу»: волинський бард служить у ЗСУ, пише роман, варить для побратимів і співає про життя
Понад три роки бард з Волині Микола Більшевич перебуває на війні — служить у 100-й окремій механізованій бригаді, пише пісні, виношує роман і навіть бере участь у зйомках художнього фільму. Навіть на фронті 59-річний «Бард» не полишає творчості: після боїв за Бахмут і численних контузій нині готує для побратимів у польовій кухні — за бабусиними рецептами і з любов’ю. Каже: його їжа лікує тіло, а пісня — душу.
Вдома на нього чекають п’ятеро жінок — дружина, доньки й теща, а ще недописаний роман, що вже здобув відзнаку «Коронації слова», та чимало творчих планів.
Микола Більшевич нині служить на Донеччині, він розказав Суспільне Донбас про перший бій, творчість в армії та фільм.
Велич першого бою та окопники в ТрО
Миколи Більшевич від початку вторгнення служить у територіальній обороні. Жартома 59-річний військовий каже: «Ще віку трохи маю. І досвід: старого туриста, який пройшов Крим і Рим по туризму. А ще стріляти вмію і люблю».
Початок повномасштабки провів на кордоні із Білоруссю, потому їх відправили під Бахмут, далі був Куп’янск, потому, після поранень, став кухарем. І нині годує побратимів на Донеччині.
«У перший бій мене вразила наша велич на той момент. Стільки летіло снарядів, вилітали наші гелікоптери, пускали боєзапаси в сторону сусідньої посадки. А там стояли вагнерівці. І «Хаймарси» вночі злітали. Це була ейфорія! І ми йшли, ми там 800 метрів пройшли вперед. Заходили після штурмових груп. Штурмовикам честь і слава, вони — першопрохідці, піонери! Вони відходять, ми заходимо на ті позиції. І от ми, ТрО, ми вже ніби «окопники», — говорить військовий.
«Оцей перший бій дуже мене вразив тим, наскільки це була масштабна атака! І «Бредлі» йшли, і танки, і над тобою стріляли, і через тебе там переїжджали через окопи. Але це була реальна така війна. Це те, що ми колись в дитинстві дивилися у радянських фільмах про війну – і це було це було з тобою».
Позивний «Бард», говорить Микола, мав би звучати як «Кобзар», але прозиванку отримав ще за часів, коли волонтерів після 2014 року. Їздив «Бард» тоді із піснями на фронт також.
«Ми їздили на Схід. Ну, що брати? Гітару. Я сів, заграв декілька речей і хлопцям вже якийсь релакс, це ж відновлення певною мірою. Я з 90-років пишу українські тексти і вірші писав — лише українські. Навіть в армії, коли у радянські часи в Архангельську служив, я теж писав українські вірші.
Були зустрічі там в госпіталі, в інших локаціях, я приходжу і кажу: є українська пісня, бардівська пісня. От і співаю. Хоча зараз я намагаюся військових пісень своїх не співати хлопцям при зустрічах. Навпаки щось цивільне, щось таке м’яке і веселе. У мене є мажорні пісні».
Кухня, роман, фільм та мрія
На кухні Микола «Бард» Більшевич з липня 2023 року, взяв у руки черпака, як сам каже, після поранень.
«Прилітало в мою кухню прямо, в прямо в кут кухні. Готуєш — падає. Але на війні: їсти треба — готуєш. Я завжди кажу, що кухня має бути для здоров'я. Я трошки проти смаження на олії або отих пончиків. Особливо, якщо харчуються хлопці, яким на позиції. Їм треба щось якісне, добре, ніжне, не таке гостре для шлунку. А ще у нас є з Київщини дівчата, у нас є з Волині, тому переплітаються оці «бабусині страви», які є. І запіканки печемо. І піца в нас кожну неділю. Як можна не любити піцу у неділю, коли вона робиться не аби за гроші, а з купою начинки?!»
«Кухня лікує стравами, пісня лікує духом. Фантазії хочеться завжди, наша кухня намагається трошки, як би мовити, повикаблучуватися».
У вільний час на службі Микола працює і над піснями, і працює над романом. Його твір «Яка на смак кров» у 2023 році отримав відзнаку конкурсу «Коронація слова» як найпатріотичніший роман. Але «Бард» хоче його довести до кінця, як сам каже.
Дві пісні барда звучатимуть у художньому фільмі «Симфонія війни» про сучасну війну. Він же мріє, щоб вона скоріше закінчилася — перемогою.«Я хочу його трошечки доробити. Можете уявити, він 20 років лежав в мене роман цей? А от на конкурс відправляв за 20 хвилин до закінчення прийому заявок. У ньому все, що я чув від батьків, від родини, від людей, які були на той час і розказували.
Це мене настільки зацікавило, і я це все тримав в голові. Потім я почав робити з цього нотатки. Ще навіть не думав, що буду писати роман, але ці всі нотатки я нотував. І коли набралася така кількість, я вирішив написати це роман, це історія від початку 1939-го року, входу радянських військ на наші терени західні. Ось — і до сьогодення».
«Якщо це кінчиться, тоді все, всі мрії здійсняться. І можна – і поїхати кудись, і щось здобути, і видохнути легко. Сісти з вудкою на своєму любимому рибальському місці, і просто сидіти і думати про інше. А поки що – ніяк».
Читайте також:
- Продовжує службу після поранення: волинянину присвоїли звання Героя України
- Ефективно знищує ворога: захисник з Волині отримав почесну нагороду від Сирського
- Нагороди під вибухами: Князівські воїни отримали відзнаки до Дня Конституції
Будь в курсі усіх новин
