Любив перехилити чарку: 74-річний волинянин ледь не загинув у пожежі в батьківській хаті

Родом Гнат Труш зі Свалович. Зростав у багатодітній сільській сім’ї, розповідає Любешівське видання «Нове життя». 

«Закінчив чотири класи. А далі в школу добирався в Бучин, там була восьмирічка. То взимку ходили пішки, а весною човном плавали. Вода так розливалася, що то був наш єдиний транспорт (сміється, – авт.). Але як задумаєшся тепер… Малі пливемо човном, хвилі великі, а ми ще й бавимося, бо ж дівчат веземо», – пригадує свою юність Гнат Трохимович.

Маючи любов до фізики та хімії, чоловік вступив до Володимир-Волинського училища. Там упродовж трьох із половиною років здобував фах електрика-радіозв’язківця. Неабияк подобалася чоловікові ця наука, добре розумівся в електроніці й постійно хотів щось ремонтувати, крутити, споруджувати.

«Бог нагородив мене допитливістю до всього. Також я любив колись фотографувати. Мав мініатюрний фотоапарат, фото проявляв на плівку. «Увілічітеля» саморобного зробив, бо купити грошей не мав. Мені подобалося знімкувати потайки дівчат. Шпіонажом займався», – сміючись, каже Гнат Труш.

Після училища він поїхав до одного зі своїх братів у Луцьк, там той його влаштував на роботу на автозавод. То був, як розповідає житель Хоцуня, для нього період великого досвіду. Та й його, молодого, амбіційного і, головне, – тямущого спеціаліста, цінували. Та все ж згодом мусив вернутися у Сваловичі.

«Мене погукали батьки. Вони вже були старші люди, не здужали, а роботи по господарству вистачало. Тож треба було, щоб хтось їм допомагав. Ну от всі мої брати та сестра й вирішили, що то маю бути саме я. Так я і став жити у рідному селі. Через трохи часу одружився на молодиці з Хоцуня», – гортає сторінки свого життя Гнат Труш.

Так склалося, що з часом чоловік, як кажуть, «за компанію» почав випивати. Згодом любов до оковитої, зізнається  земляк, стала переважати у нього над усім іншим. А так, як мав талант до ремонтування мотоциклів, різної техніки, замовлень у нього вистачало постійно. Ніколи нікому не відмовляв, натомість часто замість оплати грошима брав горілкою.

«Через це постійно сварився із жінкою. Тож згодом вона пішла від мене у своє село. Я лишився у Сваловичах», – не приховуючи гіркого минулого, розповідає чоловік.

Одного разу сталася жахлива подія у його житті – згоріла батьківська хата, де він проживав. Той злощасний випадок наш земляк не пам’ятає, пригадує лише, що ввечері ліг на диван біля телевізора і заснув. Прокинувся, коли його виносили з вогню рятувальники.

«Мені казали, що я в сорочці родився. Бо ж будинок згорів увесь. А я вижив. Півтора місяця був у лікарні, але Бог мене врятував. Коли почав хворіти, то важив лише 46 кілограмів. Але Господь звільнив від алкоголю і курива», – каже Гнат Трохимович.

Тепер же цей чоловік став вправним господарем. Самотужки (дружина померла п’ять років тому) обробляє город. Лишень весною трактор зоре поле, а далі всі етапи роботи виконує вручну. Й робить це завше на колінах.

«Переоре трактор, і далі я вже переволочую поле, роблю грядочки, розмірюю і планую, що де садитиму. Найбільше маю картоплі. Я її саджу, потім полю від бур’яну на колінах. Щороку саджу бульбу по бульбі, але завжди маю хороший урожай», - каже господар.

Город і справді у цього чоловіка дбайливо доглянутий. Милують око рівненькі рядочки, у яких навіть і зілинки не відшукаєш. До сонця тягнуться огірочки, котрі Гнат Труш вирощував у пластмасових стаканчиках, а спеціально зроблені траншеї під них на полі прогрівав під склом.

Читайте також: 

• Захисник з Волині приїхав у відпустку, щоб допомогти дружині зібрати урожай
• «Очі бояться, а руки роблять»: родина з Волині зробила бізнес на вирощуванні овочів