Вирощує хризантеми, жоржини та створює букети: як волинянка перетворила захоплення на справу життя

 За кожною її клумбою, кожною рослиною тут – величезна праця, пошуки і любов до квітів. Для Ірини Мандзик вони давно стали не просто окрасою подвір’я, а частиною її щоденного життя. Історію волинянки розповіли на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

Коли 25 років тому жінка переїхала жити до Деревка, біля її будинку росли лише звичайні білі нарциси. Уже з першого року Ірина взялася висаджувати нові рослини, формувати клумби, щось пересаджувати, розмножувати й пробувати вирощувати.

– Одразу почала садити квіти. Мабуть, у крові у мене ця любов до них, – усміхається вона.

Спочатку квіти в її житті були лише для себе. Коли вона працювала в дитячому садочку, часу на них вистачало небагато. Та згодом, коли його стало більше, захоплення почало розростатися. Тож Ірина Мандзик взялася експериментувати: укорінювати живці, вирощувати розсаду, облаштовувати теплиці. Зараз їх у господині аж дві.

Нині в її квітнику ростуть лілії, троянди, хризантеми, айстри, гіпсофіла, гладіолуси та багато інших квітів. Цього року Ірина вперше вирощувала значно більше хризантем мультифлора, ніж раніше. Також особливо її захопили жоржини нових сортів.

– Жоржини мене просто підкорили, – зізнається Ірина. – Поки що маю лише три кольори, але вже планую поповнити колекцію іншими.

Проте квітник – це не лише краса, а й щоденна праця. Від ранньої весни й до морозів рослини потрібно поливати, підживлювати та захищати від шкідників і хвороб. До того ж кожна культура потребує індивідуального догляду.

Але труднощі деревчанку не зупиняють. Навпаки, вона постійно прагне пробувати щось нове. Так у її захопленні з’явилися сухоцвіти. До цього її підштовхнула старша сестра Ольга. Уже другий рік жінка вчиться правильно заготовляти та висушувати квіти, адже навіть час їхнього зрізування має значення.

– Це дуже делікатна справа. То я ще тільки ознайомлююся з цим. Але мені подобається, – ділиться вона.

Згодом жінка почала робити композиції із сухоцвітів і живих квітів.

Ірина Мандзик також створює солодкі букети, композиції із мила та м’ясні букети.

Жінка зізнається, що щоразу хвилюється, коли береться за нову роботу, адже не знає, чи сподобається вона людям. Проте саме їхній інтерес часто стає поштовхом для подальшого розвитку.

– Я роблю це завдяки людям, які в мене вірять, – каже квіткарка.

Але, мабуть, найважливіше для Ірини – не результат її роботи і навіть не реакція інших. Квіти стали для неї способом відволіктися від буденності.

– Я знаходжу в цьому спокій. Якби це заняття мені не приносило задоволення, я б цим не займалася, – зізнається вона.

У дні, коли немає поспіху, Ірина обов’язково заходить до квітника, щоб подивитися, чи розквітла рослина, на яку вона чекала, чи не змінилося щось за ніч, чи не потребує якась квітка її уваги. Вона каже, без цього вже важко уявити свій день.

Жінка тішиться, що її захоплення підтримують чоловік, котрий завжди вірить у її ідеї, і сестра, з якою вони разом вчаться, пробують щось нове й надихають одна одну.

Мабуть, у цьому й полягає особлива сила її квітника: він постійно змінюється разом із господинею. Тут немає остаточної крапки: навесні знову з’являться нові паростки, улітку розквітнуть знайомі й незнайомі квіти, а восени Ірина знову збиратиме насіння, живці та ідеї на наступний сезон. Квіти для неї – це не просто те, що росте на подвір’ї. Це те, серед чого вона знаходить свій спокій.

Читайте також:

• Від кухарки-кондитерки до в'язання: вироби майстрині з Волині замовляють за кордоном
• Від подарунка подрузі до власної справи: волинянка створює сумочки з бісеру
• Колись не вміла смажити яєчню, а тепер її рецепти збирають сотні тисяч переглядів: історія блогерки з Волині
• Ветеран відкриває біля Луцька магазин м’ясної продукції: отримав грант на 1,5 мільйона гривень
• Втратила дім через війну, але не віру в себе: як переселенка з Бердянська знайшла роботу за фахом на Волині