На Волині військовий обвінчався з коханою

Захисник з Волині Михайло Панько познайомився із коханою вже під час війни. А зовсім недавно закохані повінчались у храмі святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії в Маневичах.

Про це пише Олена Бичкова для видання «Нова доба».

– А що війна? Життя ж іде, і одружуватись, і дітей народжувати треба, – каже, розповідаючи історію створення їхньої сім’ї, 32-річний Михайло Панько, житель села Галузія.

Із 26 лютого 2022 року він військовослужбовець 14-ої ОМБр. Ще раніше строкову службу проходив у Сімферополі у внутрішніх військах при Януковичу. Тоді їх вчили розганяти демонстрантів, «бити людей», як каже мій співрозмовник. На щастя, йому не довелось застосувати це на практиці – наприкінці 2013 року він демобілізувався.

– Після армійської служби встиг з’їздити на заробітки в Польщу і, знаєте, вирішив, що більше не поїду, не хочу на пана працювати, і в Україні можна заробити, – стверджує Михайло.

Звів він власний будинок із ставком та альтанкою на обійсті. Мав інші задуми, та всі їх перекреслила війна. Фронтовий шлях почав із Миколаєва, згодом були Ізюм, Бахмут, Лисичанськ, Куп’янськ… Був поранений. Вирушаючи на захист країни, серйозних стосунків не мав, та вірив, що неодмінно зустріне своє кохання.

– Якось, коли прийшов додому у відпустку в січні 2023 року, товариш покликав на гостину до знайомої, повідомивши, що до неї приїде подруга із Карасина. Це була Катерина, так і познайомився з нею. Кохання з першого погляду – і «закрутилося»… – зізнається Михайло.

Зідзвонювалися щодня, в телефонних розмовах відчував і розуміння, й підтримку, тож все більше переконувався: «Так, це вона!». У день народження коханої в грудні минулого року вирішив зробити їй пропозицію руки і серця. По відеозв’язку. Добре, що в той день був не на позиціях.

– Звісно, що хвилювався, – відповідає на питання воїн. – Переживав, щоб не почути «ні». Позаяк під час цієї відеопропозиції Катя відзначала із подругами день народження, то довго вони на роздуми їй часу не дали. З усіх сторін почулося: «Кажи так!». Сказала – і почала готуватися до весілля, на якому були і білосніжний вельон, і весільна сукня із неймовірно гарною традиційною українською вишивкою.

Наречений отримав відпустку за сімейними обставинами, офіційно зареєструвавши шлюб в ДРАЦСі, пара вирішила повінчатися в храмі. Дали обітницю любити і шанувати, завжди бути разом в радості і в горі до кінця свого життя. А ще Катерині довелось почути від коханого: «Ти ж знаєш, я можу загинути…».

Чимало щирих зичень почуло подружжя в урочистий день, найголовніші – якнайшвидшої Перемоги, закінчення війни, миру на нашій землі, і, звісно, «діточок, як на небі зірочок». І нехай їхні діти знають про війну лише з розповідей батьків. Довгих щасливих років подружнього життя вам, молодята!

Фото із сімейного архіву

Читайте також: