Мріяв про донечку та не судилося: захисник з Волині загинув за місяць після одруження

Про нього розповідає видання «Нова доба»

Чоловік був мобілізований на службу в ЗСУ у кінці жовтня 2023 року й мужньо виконував військовий обов’язок в боях за Україну, її свободу та незалежність.

Народився Юрій Васильович у Великій Осниці в родині Василя Федоровича та Ганни Василівни Киришків, нині його батько пенсіонер, а мати відійшла в засвіти у 2021 році. Мав двох старших братів – Ігоря та Олександра. Після завершення навчання у місцевій школі, хлопець подався здобувати фах будівельника в Луцьке училище. В подальшому офіційних місць роботи не мав, а їздив на заробітки по Україні та за кордон.

«Були знайомі з Юрієм ще зі школи, він був старшим за мене на два роки. Сподобались одне одному, потім то зустрічались, то розходились. Вже пізніше я поїхала працювати у Вараш, проживали разом, хоч ще не були одружені, – розповідає дружина загиблого Захисника пані Наталія. – Так дотягли наші неофіційні стосунки до того часу, поки ми взяли шлюб в кінці цієї весни. Мобілізували чоловіка до лав ЗСУ 28 жовтня минулого року із Вараша. Навчання проходив на Рівненському полігоні. Потім потрапив до 42-ої бригади. Воював Юрій Киришко спершу поблизу Бахмута та Часового Яру».

«Розписалися із Юрієм, коли він прийшов у відпустку, 25 травня, – з болем продовжує вдова. – Потім поїхали з ним до наших батьків у село на кілька днів і 30 травня він вирушив знову на службу, вже на Харківський напрямок. Він був дуже добрим, нікого не образив ні словом, ні ділом. Ніколи не відмовляв, коли хто про що прохав. Був спокійним та врівноваженим. Завжди думав, як щось сказати. Коли вручили йому повістку, то говорив, що ухилянтом не буде й піде захищати Україну. Хотів мати дочку, щоб була схожа на мене, а я мріяла про сина, але, на жаль, Бог діток нам не дав. У офіційному шлюбі прожили з ним лише місяць і вісім днів…»

Військовий дружині про свою службу нічого особливо не розповідав. Все говорив: «Тобі того не треба знати, ти тільки чекай… Все буде добре…». На рахунок їжі та забезпечення, казав, що всього достатньо. Щоправда, якось повідомив, що під час одного із завдань зламав ребра та отримав контузію.

«1-2 липня я з ним ще поспілкувалася телефоном. Казав: «Кохана, в мене все добре, не переживай. Я вернуся. Бережи себе». А я відповіла, щоб себе беріг, бо потрібен мені живим і здоровим. Ще поговорив із тещею. А потім повідомив, що йтиме на «нуль». Вранці написав коротке повідомлення: «Вже їду. Люблю тебе, кохана!», – зі смутком у голосі каже пані Наталія. – Вранці відписала йому, але відповіді не було, потім телефонувала до нього протягом двох днів й ніхто не відповідав, а далі – був відсутній зв’язок. Опісля його батьку прийшло сповіщення про загибель Юрія…»

9 липня з болем і тугою в серцях разом із рідними Захисника Юрія Киришка, який з честю виконав військовий обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишався вірним Присязі, прощалася вся громада.

Відспівали Воїна у місцевому храмі Святої Трійці ПЦУ десятеро священників. Слова підтримки та співчуття рідним і близьким на кладовищі висловили заступник Колківського селищного голови Михайло Лобода, староста села Велика Осниця Сергій Ковбасюк та представник Луцького РТЦК та СП Юрій Хом’як. Поховали Захисника із усіма військовими почестями.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• Пройшов війну, поранення й інвалідність, та не подолав COVID-19: волинянин помер за тиждень після 35-річчя
• Змінив спортивний зал на зброю: волинянину просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Мав приїхати у відпустку та не судилося: захисник з Волині загинув у день народження сина