Пройшов війну, поранення й інвалідність, та не подолав COVID-19: волинянин помер за тиждень після 35-річчя

Про нього пише видання «Нова доба».

Михайло Березний лиш із початку цієї осені повернувся до мирного життя й почав відновлювати своє здоров’я у тиші рідного Чарторийська. До цього – понад два роки війни та госпітальних палат, у яких рятували його молоде життя після поранень.

«Вже 26 лютого 2022 року він був у війську. Поїхав до ТЦК та СП разом із односельчанами, не чекаючи повістки. Спочатку служив у 14-ій ОМБр ім. князя Романа Великого стрільцем, помічником гранатометника, а згодом став командиром відділення», – бринять гордістю і болем слова Степана Березного, рідного брата спочилого захисника.

Боротьбу із рашистським ворогом Михайло розпочав на Донеччині. Там на Бахмутському напрямку був поранений осколками – постраждали стегно та живіт.

«Тоді він кілька місяців лікувався, а потім його перевели служити на Харківщину, – повідує пан Степан. – На Куп’янському напрямку брат зазнав ще одного поранення – осколки потрапили йому в очі та груди. Переніс чотири операції із відновлення зору, проте його відсоток лишився дуже малим. Його як обмежено придатного до військової служби перевели у підрозділ ППО в Чернівецьку область, а затим через це дали йому інвалідність ІІІ групи. Осколки, що були в легенях, вирішили не виймати, аби ще більш не зашкодити…

Коли Михайло захворів під кінець листопада на коронавірус, уражені легені не дали можливості його організму побороти хворобу… А до війни він не знав, що таке звертатися за медичною допомогою, його амбулаторна картка була практично порожньою.»

Після отримання інвалідності Михайло Березний повернувся в село до мами Ніни Дмитрівни. Переживав, що втратив здоров’я, а вона його заспокоювала й підтримувала, кажучи: «Головне – що живий, підлікуєшся…».

До війни він працював у Києві на висотних будівельних роботах. Всього навчився на фірмах, де трудився, не маючи відповідної професійної освіти. Тепер знав, що не зможе вже повернутися до цієї роботи. Шукав інше заняття – допомагав восени у посадці лісу, що і раніше любив робити. Не зневірювався у собі та своєму житті й, святкуючи 21 листопада своє 35-річчя, мав багато задумів та мрій. Але, на жаль, підступна хвороба так рано й несподівано забрала його життя…

Чорне горе огорнуло серце його мами Ніни Дмитрівни, котра вже шістнадцять років як залишилася без чоловіка, а потім ще й похоронила через проблеми із серцем старшого сина Сергія.

«Михайло жив у Чарторийську із мамою, яку дуже любив, казав, що завжди її захищатиме. Він був неодруженим, а я мешкаю із сім’єю у Вараші, маю дружину та двох синочків. Брат обожнював племінників, балуючи їх подарунками, особливо найменшого Миколку, їздив улітку з нами відпочити на Біле озеро», – каже Степан Березний.

Він часто буває в Чарторийську, допомагає матері, любив із Михайлом похазяйнувати, а ще – порибалити. Тепер же став маминою єдиною опорою…

«Брат пройшов складний шлях на військовий службі, але ніколи його не боявся. Стояв горою за побратимів, боячись їх підвести. Вже маючи інвалідність, казав, що якщо мене призиватимуть, то він замість мене на війну піде…» – із гіркотою говорить Степан Березний.

«Михайло – то була людина-душа: привітний, добрий, щирий, товариський», – говорять його земляки, які усім селом прийшли провести в останню дорогу ще такого молодого Героя, життя якого обірвалося під час лікування в медзакладі Луцька. Навколішки вшанували захисника, що віддав заради їхнього мирного життя на війні своє здоров’я.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Змінив спортивний зал на зброю: волинянину просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Мав приїхати у відпустку та не судилося: захисник з Волині загинув у день народження сина
• Героїчно загинув, захищаючи Київщину: історія волинянина Олександра Цюпака