«Магазину, школи — нічого немає»: як живе село на Волині за 500 метрів від Польщі, в якому вирощують овочі та збирають ягоди

У 2020 році в селі проклали асфальтовану дорогу, а управлінці з Польщі та України обговорювали проєкт пункту пропуску, розповів Суспільному староста Грабівського округу, до якого належать Адамчуки, Олександр Цвид.

Завадив цим планам спершу коронавірус, а згодом — повномасштабна війна. Сьогодні, щоб заїхати у село, потрібен спеціальний пропуск від прикордонників. 

«Ми думали, то день села»

Як розповідає місцева жителька Віра Супликевич, у селі є одна вулиця — Лісова. Там налічується 35 будинків: 17 житлових і 18 нежитлових.

«Хліб нам доставляють по тій самій вулиці кожний день, крім понеділка, з Шацької та Любомльської хлібопекарень. Укрпошта приїжджає раз на тиждень, в середу», — каже жінка.

Адамчуки не завжди були такими порожніми, розказує Віра Супликевич. З 2010 року в селі щоліта відбувалися Європейські дні добросусідства — через річку Західний Буг робили понтонну переправу і люди могли пішки або велосипедами переправлятися через кордон у дві сторони.

«Памʼятаю, що були виїзні магазини в садку. Ми самі навіть трошки торгували, бо в нас тут був ларьок. Варили їсти, пекли пончики. Виходили з дітьми, з чоловіком», — додає вона. 

Поляки, з її ж слів, дуже цікавилися вишивкою, вʼязанням. Купували цукерки, квас, халву і печиво. 

Олександр Косинець каже, що є одним із найстаріших тутешніх мешканців. Пригадує, що дні добросусідства були дуже святковими.

«Концерт організовували, поляки сюда ходили, ми туда. Ми думали, то день села. До Світязя їздили. Нормально було: хто заробляв, хто віддихав три-штири дня. Якби не та війна, була б таможня», — каже Олександр Косинець.

Пункт пропуску «Адамчуки» — ідея, яка лишилася на папері

Як розповіла голова Ковельської районної державної адміністрації Ольга Черен, у 2016 році у Дні добросусідства у два напрямки йшло до 50 000 людей. Вона додала: що згодом виникла ідея про створення пункту пропуску. На нього та сервісну зону запропонували 12 гектарів землі. У 2021 році вартість робіт становила 500 мільйонів гривень.

«Думаємо, що це відбудеться трошечки пізніше, але це дуже потрібно і дуже бажане для нас усіх, — говорить Ольга Черен. — На сьогоднішній день нам потрібно погодження двох міністерств закордонних справ, нашого і польського. Коли буде згода, то ми будемо шукати фінансування».

Тетяна разом з чоловіком щойно повернулася з Польщі — прожили там два роки. Каже: вдома ліпше. Чоловік займається фермерством, тож зараз живуть з поля. Зі слів жінки, пункт пропуску міг би позитивно вплинути на життя людей у громаді.

«Чули, що мають відкривати тут перехід, але якогось руху не бачили. То було тільки сказано і на тому крапка. Може розвиток був би інакший, якби відкрили той кордон, а так… Магазину, школи, нічо немає — все в сусідньому селі», — каже Тетяна Кузьмик. 

Староста Олександр Цвид розповідає: люди заробляють тим, що вирощують сільськогосподарську продукцію, овочі, фрукти, або ходять до лісу, збирають чорницю, гриби, шишки кору — все, на чому можна заробити копійку. 

Зараз тенденція в старостинстві така, що молодь виїжджає закордон. Олександр Цвид припускає, що, можливо, заробітчани повернуться за рік-два зі стартовим капіталом, щоб розвинути тут власний бізнес.

Читайте також:

• Чоловіки – на фронті, жінки – за трактори: як живе село на Волині
• Рушникам по 70 років, а корів у череді немає: як живе віддалене село на Волині
• Лічені метри до Білорусі: як живе прикордонне село та чого бояться люди