Мав приїхати у відпустку, але повернувся на Волинь «на щиті»: спогади про Героя

Героя провели в останню путь 13 червня в Нових Підцаревичах. Історію Героя розповідає газета Нова доба.

Сергій Миколайович – житель міста Вараш, там раніше проживали його батьки із Нових Підцаревич – Оксана Іванівна та Микола Семенович.

«Та годувався він тут. Разом із двома меншими братами усі шкільні канікули, часто й вихідні дні проводив у дідуся й бабусі, – розповідає староста сіл В. Ведмежка, Підцаревичі Ірина Сацик. – А коли відійшли вони у вічність і у батьківську хату перебрались його тато й мама, то вже навідувався у село до них на гостину. Мав тут багато друзів та знайомих, прощались із Сергієм всі сельчани, приїхали на похорон й чимало жителів Вараша».

Після закінчення дев’ятирічки Сергій здобув професію машиніста крана, водія в Маневицькому СПТУ № 28. За станом здоров’я не проходив військову службу, їздив на будівельні роботи. Охоче допомагав брату Олександру зводити будинок в Нових Підцаревичах, бо ж мав певний досвід будівельника.

– Працьовитий, добрий, щирий, – розповідає Олександр про Сергія. – Дуже любив рибалити, ще змалку з вудочкою вирушав на річку і повертався завжди із уловом. В село приїжджав часто, допомагав батькам по господарству. Перед війною років чотири тому влаштувався працювати у Полицьку виправну колонію, мав бронь. Та у серпні минулого року поставив нас до відома: підписав контракт із 104-ою окремою бригадою територіальної оборони. Пройшов навчання, бойове злагодження. Потім разом із побратимами вирушив на Запорізький напрямок.

Чи не найбільше дзвінків від рідної кровинки чекала мама. Щодня возносила молитви до Всевишнього, благаючи вберегти життя синочка.

– Було що й тиждень-два не чула рідний голос, – із болем розповідає ненька. – Як йшов на позиції попереджав: «Повернусь, наберу». Про себе розповідав коротко: «Все добре», от і все. Казав, щоб не турбувалися, всім забезпечений. Розпитував як ми, як господарство. Востаннє розмовляла з ним 28 травня, сказав, що йде на «нуль». Коли повідомив, що, можливо, прийде у відпустку, я так зраділа. Четвертого червня у мене день народження, дзвінка від Сергія не чекала, бо ж на позиціях. А от передчуття якесь недобре було. Молилась, сподівалась, що все буде добре.

Та восьмого червня рідні отримали страшну звістку: Сергій загинув два дні тому. Не йнялось віри. Оксана Іванівна особисто вирушила на впізнання. Впевнилась, материнське серце, таки недарма наповнилося пекучим болем, передчуваючи лихо. Клята війна, кляті рашисти…

Тепер живе Сергій лише у спогадах рідних. Згадують, як він радів, коли дізнався, що за місяць були зібрані кошти на автомобіль для їхнього підрозділу. Разом із побратимами він записав відеозвернення – авто було потрібне для евакуації поранених, підвезення боєприпасів. Його повідомили, що машина вже вирушила до них. Не дочекався…

Нагадуватиме батькам про синочка обідній стіл, який він власноруч змайстрував, бо ж любив столярувати. Не сяде він вже за ним разом із батьками, не відпочине під навісом на лавочці, яку виготовив з любов’ю для рідних.

На кладовищі ділили пишний коровай – Сергій не встиг створити сім’ї. Так радо бавився із племінниками, мабуть, не раз мріючи про власних діточок. Вже не збудуться його мрії та плани. Найцінніше – своє життя – він віддав за нашу волю та свободу, за щасливе майбутнє рідної країни. Вічна слава Герою! Щирі співчуття рідним мужнього Воїна.

Олена БИЧКОВА

Читайте також:

• У бою пробув лиш день і зник: рідні Героя з Волині два роки сподівалися, що він у полоні
• Був мобілізований в кінці травня, а в серпні зник безвісти: воїн з Волині повернувся додому на щиті майже через пів року після загибелі
• Загинув рік тому, а вічний спочинок знайшов кілька днів тому: спогади про Героя з Волині Володимира Мірчука