У бою пробув лиш день і зник: рідні Героя з Волині два роки сподівалися, що він у полоні

Герой повернувся на вічний спочинок до рідного села Ситниця по встеленій живими квітами дорозі до рідного села Ситниця 7 липня, - пише газета Нова доба.

Уже через три дні після повномасштабного російського вторгнення, 27 лютого 2022 року, Михайло Назарчук, котрий працював у ТзОВ «Агроситниця», пішов боронити Україну. Перед тим, згадують його рідні, йому принесли повістку, яку він відмовився брати: сам виховував двох синів, котрі залишилися із ним після розлучення з дружиною, жив із вже немолодими батьками. А потім, обміркувавши усе, поїхав до Центру комплектування… Бо має ж хтось захищати в цій війні нашу державу… А в перші дні наступу не було змоги з’ясовувати яка в кого сімейна ситуація… Можливо, пізніше він і мав би можливість демобілізуватися, якщо б було юридично підтверджене те, що він сам виховує дітей.

– Після проходження навчання та злагодження в складі 79-ої окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, тато потрапив на Донеччину у зону бойових дій. Сказав тоді, що це не передові позиції – «нуль», а просто «мінус»… Там він пробув лиш день і зник… – із гіркотою згадує його старший син – двадцятирічний Максим. Два роки тому він став повнолітнім, а водночас дорослим і відповідальним за всю свою сім’ю, адже без Михайла Миколайовича осиротіли і його діти, і батьки, з якими мешкав.

Пропав із ним зв’язок 23 травня 2022 року, коли російські війська посилили наступальні дії навколо Лимана та взяли частину міста під контроль. Після цього чоловіка визнали зниклим безвісти, але згодом його телефон з’являвся в мережі, а також були усні свідчення про те, що він нібито перебуває в полоні на території рф.

– Це нам давало надію на татове повернення. Ми слідкували за усіма обмінами полонених, зверталися в координаційний штаб, – говорить Максим, який вивчився в Луцьку на слюсаря-ремонтника і вже працює – розвозить по магазинах товари. Хлопець любить щось ремонтувати. Із дитинства не міг відійти від тата, поки він «крутив» свій мотоцикл. Завжди поряд із батьком був і його молодший синочок Денис, котрому зараз чотирнадцять років. Він ще навчається у Ситницькій гімназії. Там працює і їхня люба бабуся Галина Павлівна. Саме вона зараз за маму і тата їм із братом, бо дідусь помер три місяці тому, все чекаючи вісточки від сина…

Але… Експертиза ДНК підтвердила загибель Михайла Миколайовича внаслідок наскрізного проникаючого осколкового поранення голови, навіки принісши його синам, мамі, двом братам, сестрі біль непоправної втрати… Поділяючи його, сотні людей з усієї округи у скорботі прийшли віддати останню шану Воїнові, якого лиш через два роки відспівали в храмі рідного села. На місцевому кладовищі тепер місце вічного спочинку назавжди 40-річного Патріота й Захисника нашої країни Михайла Назарчука. На жаль, сюди вже поспішатимуть його рідні, які так довго жили сподіваннями на те, що він живий… Вдячні земляки згадуватимуть його як доброго, щирого, працьовитого односельчанина, котрий не тільки мав силу і мужність протистояти усім життєвим обставинам, а й піти у найлютіший бій за нашу державу. Тепер тато-Ангел берегтиме і захищатиме своїх синочків із Небес. Світлої долі їм у країні, за яку їхній батько віддав своє життя! Низький уклін нашому Захиснику. Щирі співчуття його рідним та близьким.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Був мобілізований в кінці травня, а в серпні зник безвісти: воїн з Волині повернувся додому на щиті майже через пів року після загибелі
• Не раз доводилося бути в самому пеклі Покровського напрямку: спогади про 40-річного Героя з Волині Олександра Коваля
• Загинув рік тому, а вічний спочинок знайшов кілька днів тому: спогади про Героя з Волині Володимира Мірчука