Не раз доводилося бути в самому пеклі Покровського напрямку: спогади про 40-річного Героя з Волині Олександра Коваля

Про це повідомляє видання Нова доба.

У городоцькій родині Миколи Михеєвича та Ніни Григорівни Ковалів, звичайних сільських трударів, виховувалось троє дітей – дві доньки Надія і Галина й наймолодший Сашко. Він спершу закінчив Городоцьку школу, а потім подався навчатися в Маневицький профліцей на водія.

– Олександр був дуже добрий. Про цю його якість згадують сусіди та знайомі, хто знав брата, – із гіркотою у голосі каже сестра загиблого Воїна пані Надія. – А ще він був щирим та безвідмовним. Завжди всім нам допомагав. Йому ніколи й нічого не бракувало, постійно мав хороший настрій. Як більшість парубків, цікавився технікою, а ще часто, пригадую, возився із коником Орликом, який у нас був. Завжди допомагав батькам по господарству. А коли в 2015 році не стало тата, став надійним помічником матері, з якою проживав у батьківському будинку. Ми із сестрою вже були одружені й мали власні сім’ї. Я проживаю в Луцьку, а сестра Галина – в Любомлі.

Пані Надія розповіла, що й сама добре знає, що таке наслідки війни, бо її чоловік Леонід, який вже відійшов у засвіти, в свій час був учасником бойових дій в Афганістані. Та війна теж зіграла значну роль у тому, що чоловік досить рано пішов із життя.

– Брат трудився деякий час в цеху Городоцького лісгоспу. Потім працював на рубках лісу. А загалом займався домашнім підсобним господарством, – зазначає жінка. Офіційно Олександр Коваль одружений не був і дітей не мав. Проживав із співмешканкою Аллою, уродженкою Цуманщини, яка виховувалась у дитячому будинку і була молодшою за нього на років з десять. А познайомив їх двоюрідний брат Саша, котрий зустрічався з дівчиною з того самого дитбудинку. А потім його дівчина дала телефон Алли. Олександр та Алла трохи позустрічались і потім з’їхалися.

Строкової служби Олександр Коваль не проходив, але й не відмовлявся боронити свою землю. Був мобілізований на військову службу в грудні 2023 року. Невдовзі став стрільцем-снайпером механізованого батальйону 33-ої ОМБр й виконував бойові завдання у Донецькій області.

– Телефонував Олександр здебільшого до матері, сказати що живий-здоровий, та друзям, – каже його двоюрідний брат Іван. – Я з ним востаннє спілкувався, коли він був у відпустці півтора місяці тому. Що казав? Та говорив, що важко і що нічого доброго на війні немає, окрім надійних друзів. Ще розповідав, що вивозив загиблих побратимів. Не раз доводилося бути в самому пеклі Покровського напрямку. Під час відпустки трохи допоміг поважного віку матері по господарству й знову на війну…

28 січні небайдужі жителі села Городок та Прилісненської громади живим коридором, стоячи на колінах, зустрічали свого хороброго земляка, котрий віддав своє життя за незалежність України. Відспівали Героя у місцевому храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Слова підтримки рідним на кладовищі висловили староста села городок Леся Дубровська, секретар Прилісненської сільської ради Павло Мельничук, представник Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП Григорій Ємчик вручив матері Захисника Український прапор. Поховали Олександра Коваля з усіма військовими почестями.

Читайте також: 

• Був мобілізований в кінці травня, а в серпні зник безвісти: воїн з Волині повернувся додому на щиті майже через пів року після загибелі
• Загинув рік тому, а вічний спочинок знайшов кілька днів тому: спогади про Героя з Волині Володимира Мірчука
• За власною ініціативою пішов на «нуль», щоб не відпускати нових хлопців у перший бій самих: Герою з Волині назавжди 18 років