«Ми не повинні опускати руки»: у Косово показали документальний фільм про лучанку, яка повертає додому загиблих Героїв. Фото та відео

На початку червня фільм «Місія 200» показали у Києві. Він закривав програму цьогорічного Міжнародного фестивалю за права людини Docudays UA.

27 червня у Луцьку в обласному муздрамтеатрі його презентували вже для лучан.

Як розповідає продюсерка Наталія Яковлева, документальну стрічку «Місія 200» знімали у 2022 році протягом двох тижнів, завершили роботу минулого року. Над фільмом працювали п’ятеро людей.

«Про Тетяну ми знімали одну частину проекту «Берегині на війні». Це проект, який розповідає про те, як змінилося життя 10 різних жінок після війни, і як кожна з них по-своєму робить свій внесок в Перемогу України. Зйомки завершилися, але нас щось не відпускало. Ми домовилися з командою, що історія Тетяни має бути показана більш обʼємно і дозняли його. Навіть хлопці, які цілий тиждень після зйомок від побаченого не розмовляли, погодилися почати ці зйомки іншого проекту безкоштовно»,- розповіла Наталія.»,- розповіла Наталія.

Вона розповідає, як під час зйомок команда стала свідком контрнаступу ЗСУ на Харківщині.

«Зйомки розпочалися саме в день контрнаступу наших військ на Харківщині. І знімальна група поїхала саме туди, в район Чугуєва. Ця військова операція була засекречена і ніхто з військових не міг про неї нас попередити. Лише коли приїхали - пошепки казали Тетяні, щоб негайно їхала звідти. А у нас зйомки підготовлені на високому рівні! Ми не можемо їх зірвати і втратити момент! Тетянина машина їде, а машина з оператором заїжджає на перед, залишають оператора. І він знімає дроном, як Таня їде машиною. Він вийшов ще й на мосту і почав знімати, як Таніна машина зʼявляється в кадрі. На це миттєво зреагували військові, забирали камеру та затримали оператора. Питають, що ви робите, для чого ви це знімаєте? Тоді довго довелося пояснювати, що у нас зйомки фільму… але військові про Таню і її місію знають, нам повірили і відпустили, навіть не видалили відзнятий матеріал»,- розповідає Наталія»,- розповідає Наталія.

 Сама Тетяна продовжує повертати додому полеглих українських захисників і захисниць зі Сходу на Волинь. Вона каже, що це не вантаж 200, а місія, щоб воїни були поховані з гідністю, щоб рідні, матері могили поховати своїх дітей. Її робота є надзвичайно важливою і складною. Кожного разу багато людей відверто зізнаються, що навіть не уявляють, як вона це витримує. Але Тетяна з неймовірною відданістю, співчуттям і повагою до полеглих продовжує свою місію.

Бо вона розуміє, який це біль втратити рідних. Жінка розповідає, що на цій війні з 2014 року вона втратила рідного брата двох племінників. Один племінник досі є безвісти зниклим. Його родина шукає вже два роки.

«Моя родина, всі рідні, близькі чоловіки не втекли, не ховалися, не платили шалені гроші, щоб поїхати за кордон. Вже минуло вісім місяців, як я поховала рідного брата. Тепер у мене - два відірваних крила. І я не маю жодного морального права опустити руки, права, щоб зламатися і опустити голову. Я хочу лишитися у своїй країні, хочу бути тією людиною, яка, можливо, поступово, але відновлює цю країну, робить все, щоб перемога була. Бо якщо всі мої чоловіки лишилися, а деякі загинули, то і я кроку назад зі своєї землі не зроблю. Це моя така впертість, мій такий сенс у житті»,- каже Тетяна.

Скільки вона повернула загиблих воїнів додому вже перестала рахувати. Щоразу вона витирає сльози та попри фізичну, моральну втому, збирається знову на Схід, щоб повернути додому полеглих Героїв та відвезти вантаж військовим. За її словами, найбільшу допомогу, яку вона доправляла на Схід, везли шістьома бусами.

«Ми не їздимо з фільмом, щоб я показала те, що я роблю, щоб всі побачили мене. Саме похвали і геройства мені присвоювати не треба. Просто дуже хочеться, щоб про Україну чули, знали всі. Хочеться, щоб люди відчули наш біль і переймалися долею України. Коли біль відчуває тільки родина, то дуже хочеться, щоб хтось зрозумів цю родину. Звичайно, хто може знати, що таке втрати сина більше, аніж матір. Тяжко. Бо це такий нестерпний і невимовний біль. Тому хочеться розуміння, що багато людей вмирає. В Україні сьогодні йде знищення дітородного населення, нас знищують, як націю, як українців, бо багато чоловіків полягає на фронті. І моє завдання сьогодні, як волонтерки, максимально туди їздити з допомогою. А повертатися мені б дуже хотілося завжди з порожньою машиною»,- розповідає пані Тетяна.

Каже, що вони на авто проїхали сім країн, щоб презентувати фільм у Косово, а потім  поїдуть розповідати про Україну до Великобританії.

Перша поїздка Тетяни з місією 200 була до Харкова, розповідає її подруга і волонтерка Ніна Гапич. На другий день війни від коронавірусу помер її тато і ніхто не хотів поїхати, щоб забрати його тіло. Погодилася допомогти тільки Тетяна. А потім їй почали телефонувати родичі загиблих військових та просити, щоб вона повернула додому їх рідних.

Сама Ніна Гапич також активно допомагає знайти, придбати за кордоном, доставити, полагодити автомобілі для потреб військових на фронті, волонтерів, які доставляють вантажі. За час війни вони вже доправили військовим на фронт 212 автомобілів.

А тим часом покази «Місії 200» будуть продовжуються в різних країнах, і кожен раз фільм знаходитиме нових глядачів, які будуть більше знати про самовідданість Тетяни та українців, які щодня виборюють свою перемогу. Ця історія не залишає байдужою жодну людину, підкреслюючи важливість пам'яті та гідної пошани до тих, хто віддав своє життя за Україну.

А волонтерки наголошують, що «попри все ми не повинні опускати руки, бо заплачена надто висока ціна».

Читайте також:

• Волонтерка з Луцька жорстко висловилася про політичну еліту
• У Луцьку про волонтерку презентували фільм «Місія 200»
• Волонтерка з Луцька, яка привозила додому тіла загиблих бійців, потрапила у ДТП

Лілія Воробйова. Фото авторки та з Dokufest.