«Ми його в Бога вимолили»: історія звільненого з полону захисника з Волині Олександра Самрука

Вдома, у селі Скулин Ковельського району, на захисника чекає матір і сестра, розповідає Суспільне. 

«На святу суботу мені подзвонили, мужчина, і сказав, що «ваш син звільнений з полону. Я думала, що буду скакати від щастя до неба», — пригадує мати воїна 62-річна матір Людмила Самрук додає, що почула голос сина на наступний день, коли святила у церкві великодній кошик.

Олександра мобілізували наприкінці 2024 року, два місяці навчання на полігоні, далі – передова. Там, каже сестра експолоненого Ольга, брат отримав поранення — наступив на міну.

«Щось з ногою у нього там, пальці, п’ятка. Це ми вже зараз дізналися. Він не виходив на зв’язок, я вже в п’ятницю мала йти у військкомат. Але товариш знайшов його у списку полонених», — говорить Ольга.

У полон військовослужбовець однієї із механізованих бригад потрапив у селі Дачне, що на Донеччині. Росіяни утримували пораненого Олександра два місяці. Увесь цей час, каже Людмила Самрук, молилася Богу за повернення сина додому.

«Як він був у полоні, я ночами не спала. Я чекала свого синочка, я молилася. Я його дуже люблю. Всі люди надіялися, родина, друзі, однокласники, що він таки прийде з полону. Ми його в Бога вимолили», — додала матір.

До війни Олександр здобув освіту слюсаря-механіка, працював на місцевій пилорамі, захоплювався риболовлею. Жінка сподівається, що син якнайшвидше одужає і зможе допомогти їй у господарстві, як це робив до війни.

Читайте також: 

• З російського полону повернувся мешканець Волині
• «Я почув ім’я брата в автобусі»: історія двох рідних братів, які разом повернулися з полону
• Понад рік рятував поранених у самому пеклі війни: бойовий медик з Волині діставав живих з чорних мішків для «двохсотих»