«Моль ти ср@на»: найпікантніші цитати Ірени Карпи з презентації книги у Луцьку

Ірена відома своїми пікантними та трішки нецензурними піснями та фразами, які полюбляють її фанати. Зокрема й про війну в Україні. Журналісти ВСН відібрали найкращі з них, які звучали на презентації. 

Про вправу «Рушничок» та смерть Пут*на

«Берете рушничок, уявляєте умовного Пут*на і душите зі всієї дурі проказуючи зі словами: «Моль ти с*ка ср@на». Тоді у вас скидається кортизол і відчуваєте приємне тепло по тілу. І ви вже нормальна людина. Після цього можна писати умовний терапевтичний лист: «Дорогий Пут*н, щоб ти с*ка здох». Головне, аби агресія йшла на ваш рушник».

Про Укрзалізницю

«Я так люблю зараз Укрзалізницю після того, як вони врятували стільки людей. Нещодавно я їхала до Києва, мені наснився жах і я заверещала на все купе. Розбудила, мабуть, пів поїзда. І тьотя, яка була зі мною в купе наговорювала мені: «Проснися, сонечко». І я ледь не розплакалася. Бо я доросла тьотка, а мені тут кажуть, що я сонечко».  

Про однофамілицю Карпу

«Луцьк для мене - несподівано круте місто. Востаннє я була тут на концерті в клубі, і до мене прийшла група жіночок, які виглядали зовсім не як моя цільова аудиторія. Вони відривалися під наші пісні про Сашу та секс, а наприкінці підійшли і сказали, що чули мою пісню «А калина не верба». А на хвилинку, її виконує Наталка Карпа, а не я. Таким чином у мене з'явилося нових п'ять шанувальниць. І стало цікаво, скільки разів до Наталки на концертах підходили і просили пісню «Саша - х*й».

Про пророцтво

«Подумайте, що вам написати на книзі, адже це збувається. Але будьте уважні. Попередні роки люди багато бажали подорожувати Європою і не уточнювали контекст. А в Європі бажали, аби до них приїхали друзі чи батьки. Ось так зараз і вийшло».

Про книгу

«Я автор без фантазії, який не вміє нічого придумувати і часто каже людям: «Дайте мені історію свого життя і я складу з неї роман». 

Про географію

«Кам'янець-Подільський це Волинська область? Ні? Але ж по-сусідству». 

Про прототип героїні книги

«У Париж на майстер-клас до мене прийшла дівчина, яка представилася моделлю, потім уточнила що еротичної зйомки, а пізніше виявилося, що вона донорка яйцеклітин. Тобто у неї є шанс, що через років 18 до неї підійде дітей 20 і скаже: «Мамо, привіт».

Про війну

«У нас дуже складне географічне положення і Україна завжди була у війнах, і наші яскраві, розцяцьковані костюми, побілені хати це своєрідний протест проти смерті. Коли ти миєш голову в ці дні, робиш манікюр, то це також дія проти ворога. І коли за донати купили зброю, то вже і жити якось стало веселіше».

Про самопорчу

«Коли людина зазнала насилля її треба виводити на агресію та гнів, адже жаль та сльози - це самозвинувачення і самопорча. Думки про те, що я сама винувата, дура. Ніколи так не робіть, а краще кажіть собі: «Винні всі, тільки не я», або як  співала: «Всі п*дераси, а я - білочка».

Про ціннісні радості

«Багато хто з нас у ці дні відмовляє собі у маленьких радостях думаючи, як я піду зараз по книжку, а могла зробити щось важливіше. Але ні. Ви прийшли на презентацію, наповнюєтеся тут і ще й донатите. Якщо ви жлобитеся собі на манікюр, подумайте, що ця жінка з Маріуполя переїхала й у неї двоє дітей. Тут можна сприймати ситуацію у двох аспектах: «Я з'їла тістечко, і я - жирна корова», а можна й так: «Я з'їла тістечко, бо я фігачила цілий тиждень на роботі».

Про французів та меми

«Я показую французам наші мемасіки і кажу: «Що ж ви ниєте. Дивіться в нас така ср*ка, а ми меми робимо, і не втомлюємося ні донатити, ні волонтерити, ні фігачити на фронті. Армія це - мої друзі, які вчора були науковцями, бухгалтерами, письменниками, а сьогодні взяли до рук зброю. І ви, героїчні французи теж так зробили б?». А вони такі: «Да, звичайно». Хоча на разу вони б так не зробили».  

Текст: Юлія АНТОНЮК

Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ