Мріяв про власне житло та сім'ю: історія молодого сапера з волинської бригади

Історію Героя розповідає vsim.ua.

«Він хотів своєю теплотою огорнути кожного»

Віталій Гайдай родом із села Бокиївка, що у Хмельницькому районі. В сім’ї їх було двоє синів. Знайомі й односельчани розповідають, хлопців виховали справжніми чоловіками, щирими і добрими. 

Ольга Гавара була знайома з Віталієм ще з дитинства. Вони жили по сусідству, а згодом і до війни працювали на одному підприємстві. Він ріс на її очах. 

«Це людина-душа була, такий світлий. Оптиміст, щирий, мав відкрите і добре серце. Віталік хотів своєю теплотою огорнути кожного, хто цього потребував», - говорить жінка. 

Мама хлопця працює технічним працівником у школі, батько - на контрольно-пропускному пункті насіннєвого заводу. Тут працював і Віталій до повномасштабної війни.

«Це були діти, які шанують батьків. Можете будь-кого в селі запитати, які це золоті хлопці. Він завжди жалів маму, батька, завжди допомагав», - каже сусідка. 

Після школи Віталій навчався у коледжі Тернопільського національного технічного університету на слюсаря з ремонту автомобілів. Певний час їздив на заробітки за кордон. А в 2022 році потрапив на роботу «Волочиськ-агро». Був робітником з комплексного обслуговування сільськогосподарського виробництва відділу насіннєвої лінії.

«Він тільки дзвонив, а в мами - очі повні сліз»

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Віталій працював на насіннєвому заводі. Колеги пригадують, як тоді обговорювали те, що відбувається. У всіх був шок і нерозуміння, а що далі? 

Віталія мобілізували в березні 2023 року. Йому тоді був всього 21 рік. А далі батьківські сльози і безсонні дні хвилювань. Його колега Ольга каже, війна сильно змінила хлопця. З того життєрадісного і доброго юнака він став мужнім і хоробрим воїном. Ніколи не скаржився і не любив говорити про пережите. 

«Коли його мобілізували, він дуже швидко подорослішав. Він став як дорослий чоловік, хоча ще зовсім юний - йому ще жити, кохати, будувати своє життя. Він заспокоював: «Все буде добре. Ми обов’язково переможемо», - каже Ольга Гавара. 

Колега з теплотою пригадує, Віталій жартома звав її Петрівна, а вона його - сином. Саме схожості зі своїм сином і дивується жінка. Мовляв, вони були подібні з Віталієм. З ним хотілось говорити і ділитись про сокровенне. 

«Я до нього завжди зверталась «сину». Ми спілкувались, коли він служив. Він казав, що будемо про все говорити, але не про війну. Віталій ніколи не скаржився. Батьки з нетерпінням чекали на його дзвінки. Він дзвонить, а в мами вже очі повні сліз. А він її заспокоював: «Мамо, не плач. Все буде добре!»

Віталій мріяв, що в нього буде все - власне житло, автомобіль, на які він заробить самотужки. Мріяв і про власну сім’ю. 

Віталій Гайдай служив у Харківській області. Був сапером інженерно-саперного відділення. Відомо, що воїн загинув 29 листопада на Куп’янському напрямку. 

З Героєм прощались у рідному селі Бокиївка. Вдома його не дочекались батьки і брат. 

Читайте також:

• Шість діб без їжі й води вів запеклу боротьбу з ворогом: захиснику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду
• «Очі завжди сяяли»: історія Героя з волинської бригади, який підірвався на ворожій міні
• Загинув за декілька днів до дня народження: молодому захиснику з Волині просять посмертно присвоїти звання Героя України