«На фронті не до пісень»: військовий з Волині за один рік поховав двох братів, по крові і по службі

Про нього розповіли на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

Роман ще з дитинства має музичний нахил, який разом із сестрою розвивав у рідній бихівській школі, їздив на різноманітні конкурси, займав призові місця. Цей дар, вважають у родині, передався хлопцеві у спадок по лінії батька.

«У нашій родині всі пов’язані з музикою. Ромчиків дядько на гармошці грав, а мій чоловік – на барабанах. У дев’яностих вони часто разом ходили по людях, грали на випровадинах, на весіллях. Свекруха теж гарно співала. Бувало, як почнуть діти бешкетувати і не слухатися, візьме їх на руки, почне якусь пісню – і вже заспокоюються. Це дуже співоча родина», – розповідає мама Романа.

Із музикою своє життя Роман поєднав і після школи. Бо здобував у Луцьку фах хорового диригента. Втім продовжити співочу справу після навчання у хлопця не вийшло – поїхав на заробітки. Спершу в Білорусь, потім – у Польщу. Але співати не припиняв. Виступав на концертах в бихівському будинку культури, співав у церковному хорі, виводив мелодії просто для себе, коли чимось займався.

Однак усе змінила війна. До війська Романа Романюка мобілізували у березні 2022-го. І хоч хлопець мав проблеми із зором, усе ж з’явився у військкомат та пройшов медичну комісію.

Насамперед хотів служити у прикордонних військах, де ще до війни проходив строкову службу. Тому в серпні того ж року його направили на кордон із Польщею. Але звідти Романа повернули назад через хворий шлунок. А в грудні знову прикликали до частини у Володимирі. І звідти у складі 14 окремої механізованої бригади імені Романа Великого розпочалася його довга дорога усією Україною.

«Два тижні ми були на Рівненському полігоні. Повернулися у Володимир і звідти поїхали в Івано-Франківськ на навчання. Потім у Львів. Так ми служили на Заході України до 6 червня 2023. А тоді нас відправили на Лиманський напрямок», – пригадує перші місяці своєї служби Роман Романюк.

Саме в Івано-Франківську, вже на службі, але ще не на фронті, Роман і заспівав свою пісню про батьків, адже так бракує у війську їхньої ласки і відчуття рідного дому. Але на фронті, каже чоловік, уже не до пісень. Бо Романові за менш ніж рік перебування там довелося воювати у найгарячіших точках. 

«Коли ти там, бачиш усе те, що відбувається, то будь-яке бажання співати зникає. Інша справа – після Перемоги. Але поки ми боремося, то зовсім якось не до того. Бо хай там що, а у нас сильний ворог. Їх багато, і ми мусимо їх стримувати, бо інакше вони прорвуться сюди. А цього ніхто не хоче. Тому ми тримаємося, один одного підтримуємо, і так нам трохи легше», – ділиться воїн.

Не співає Роман ще й тому, що за один рік поховав двох братів, по крові і по службі: Миколу Романюка і ось нещодавно Руслана Литвинчука. Не грає на гармошці і його дядько, батько Миколи. Так війна в кожного у свій спосіб забирає життя, творчість, натхнення. 

Соломія Мусірівська.

Читайте також:

• До сліз: на Волині звільнений з полону захисник зустрівся із сім'єю
• Вижив під Зеленопіллям, пройшов пекло Іловайська: куля ворога обірвала життя молодого Героя з Волині
• В останньому повідомленні просив пробачення: молодому захиснику з Волині просять присвоїти державну нагороду