«На сцену виходив ще до народження, в маминому животику»: інтерв’ю з артистом волинського драмтеатру Миколою Семенюком

Спеціально для видання ВСН Микола розповів про шлях до театру, улюблені ролі, акторські виклики і про те, як сцена може стати місцем, де лікується душа.

— Миколо, розкажіть з  чого почалася ваша любов до театру? Пам’ятаєте той момент, коли вперше відчули, що хочете стати актором?

— На сцену виходив разом з мамою, в її животі, ще до свого народження. Вона розповідає, що це був кращий написаний нею сценарій і концерт, в якому вона була ведучою та співала. Думаю, може в той момент почалася любов до сцени. А от саме до театру - вже коли навчався на актора.

Це не була вибухова любов з першого погляду, а досить довгий шлях, в якому нерідко невипадкові випадковості відігравали велику роль. Після університету давав собі три роки, аби попрацювати в театрі і зрозуміти: любов це чи захоплення. І от вже шостий рік, а кожна вистава викликає трепет як вперше. Хто зна, може і любов?

 А момент, коли вперше відчув, що хочу бути актором був ще за часів навчання в педагогічному коледжі. Ми з групою дивились мюзикл якраз у Волинському (тепер рідному) театрі «Моя прекрасна леді».

Памʼятаю, був у захваті від гри акторів, музики, сюжету і зловив якесь внутрішнє відчуття того, що я теж можу це робити, а може і повинен. І з того моменту це відчуття часто корегувало мій шлях так, що через кілька років я повернувся в Волинський театр, тільки вже в ролі актора.

— Чому ви обрали саме театр, а не кіно чи естраду? Чи були інші варіанти?

— За першою освітою я вчитель музики, тому після закінчення Луцького педагогічного коледжу були різні думки. Але за цікавим збігом обставин я поступив на кафедру театральної режисури РДГУ, з цього і розпочалося безпосереднє знайомство з театральним мистецтвом і кроки в ньому. 

Музика звичайно залишилась зі мною. Пишу пісні, мелодії під вірші, певні навики здорово допомагають в музичних виставах. Але, все ж таки, моя «тарілка» - це акторство, в ньому відчуваю себе щасливішим і потрібним. Кіно поки в мріях і цілях. Голівуд постійно телефонує, але далеко їхати.

— Часто кажуть, що комедію грати складніше, ніж трагедію. Ви погоджуєтеся?

— В мене більше ролей комедійного характеру, дуже люблю дарувати людям позитивні емоції, смішне мені ближче та якщо вірю в ідею, розумію і відчуваю актуальність драматургії,  бачу що режисер горить і розуміє що робить, я запалююсь і думаю, можу зіграти все що потрібно. 

— Ви коли-небудь настільки вживалися у роль, що вона «прилипала» до вас у реальному житті?

— Здається, такого не було. Після вистави разом з костюмом стараюсь обовʼязково зняти з себе і персонажа. Хоча деякі моменти, жарти, частинки світогляду персонажів залишаються зі мною і в повсякденному житті. 

— Чи були сцени, які ви грали «через сльози» — коли персонаж болів вам особисто?

— Персонаж завжди болить мені особисто, а якщо не болить, то потрібно шукати, працювати аби заболів, інакше не буде магії театру. Не буде життя на сцені. І тоді не заболить і не за лоскоче в глядачів.

Та моменти коли «через сльози» були. Це досить небезпечно, адже в такому стані можна піти в особисті емоції і не виконати інших завдань, пропустити мізансцени. Є поняття «актор образ» і «актор творець» на які свідомість актора розділяється під час вистави. Важливо зберегти баланс. 

— Чи були випадки, коли забували текст? Як рятували ситуацію?

— Та були, але це ніколи не створювало проблем. Якщо ти в матеріалі і розумієш, що робиш, то можна дуже гарно зімпровізувати.

Такі моменти можуть додати життя на сцені, адже ти ще більше активізував мислиннєвий процес, партнери зацікавились і насторожилися. 

— Яка роль була для вас найбільш «дивною» або неочікуваною, але в результаті – улюбленою?

— Роль принца в казці «Попелюшка». Коли навчався, я і не думав, що доведеться бути принцом, все ж таки гадав, що буду грати більш характерних, комедійних персонажів або різних лиходіїв, чи навпаки добродіїв, але аж ніяк не принців.

Але несподівано випала нагода стати принцом, в результаті дуже сподобалось і роль стала однією з улюблених. Всім рекомендую до перегляду цю казку!

— Що для вас означає бути актором не тільки на сцені, а й у житті? Чи дозволяєте собі «грати» у повсякденності?

— Це означає постійно розвиватись, пізнавати світ, себе, Бога. Означає намагатися бачити трішки більше, ширше, далі, вчитися брати енергію і віддавати її, вчитися бути людиною такою, якою задумав мене Бог, бороти зло в собі і зрощувати світло. 

У мене досить багато акторської діяльності, тому можливість жити своє життя і бути собою - це невимовна радість і розкіш. Взагалі вважаю, що хорошим актором може стати лише той, хто вміє бути собою, вміє бачити себе, аналізувати, бо як вдасться проаналізувати когось, якщо й себе зрозуміти не можеш. Підіграти можу лише для жарту або коли якусь історію розказую, для яскравості.  

— Який найцінніший комплімент ви отримали як актор? А найсмішніший?

— Немає нічого ціннішого за вдячні обійми дітей і їх повні захоплення очі після казочок. І за гучні аплодисменти в залі, повному глядачів. Усі компліменти приємні і цінні, виділити щось одне буде важко.

Можливо, найприємніший і найцінніший попереду. А от найсмішніший був від дитини, яка з великим ентузіазмом і захопленням сказала: ти так гарно зіграв корову! В той час, як я насправді зіграв лева.

Читайте також:

• «Жадан і Собаки» виступили у Луцьку: освідчення зі сцени, розірваний тромбон і понад 100 тисяч на бронемобілі
• Епатажне закриття сезону: у Волинському драмтеатрі покажуть виставу «Перший раз»
• «Дітям радість, а батькам - тепло добрих вчинків»: біля Луцька відбувся сімейний фестиваль із благодійним ярмарком