Напередодні Великодня зник безвісти, а за пару днів підтвердили його загибель: на Волині попрощалися з солдатом Владиславом Андрусиком

Про це повідомили у Ковельській міській раді. 

Молоде життя обірвалося 16 квітня 2025 року біля населеного пункту Новоєгорівка Сватівського району на Луганщині. Владиславу було лише 24.

Хлопець народився у Ковелі. Його доля була непростою з раннього дитинства. Ним опікувалася бабуся Тамара Андріївна, яка й повела онука у перший клас ЗОШ №11. Згодом Влад опанував спеціальність електрика у професійно-технічному училищі №7.

Певний час жив разом з мамою та вітчимом. У нього з’явився брат – Михайлик. Та сімейний затишок був недовгим. Помирає вітчим, захворіла мама, яка теж згодом пішла з життя. Опіку над молодшим братиком, якому зараз 8 років, взяла на себе тітка – Ірина Володимирівна.

Єдиною незмінною опорою у його житті залишалася бабуся, яку він безмежно любив. З часом сам став для неї підтримкою. Знайшов роботу: влаштувався на будівництво.

Його життя багато в чому залежало від обставин, які він не зміг подолати. Були помилки, які Влад намагався виправити. І як тільки у хлопця з’явилася можливість піти на фронт, написав рапорт.

У грудні 2024 року підписав контракт із легендарною 3-ю окремою штурмовою бригадою. Він свідомо прагнув бути там, де найважче, не боявся викликів.

На фронті з ним сталася світла подія: зустрів дівчину, закохався. Хотів створити сім’ю і почати нове життя.

Часто телефонував своїй двоюрідній сестрі Анастасії. Вона пригадує, що Влад, отримавши першу заробітну плату, скинув їй гроші на картку для подарунків близьким людям. Йому дуже хотілося віддячити за підтримку, яку він мав від них багато років.

Недовгим був його шлях воїна. Напередодні Великодня рідні отримали звістку про те, що Владислав зник безвісти. До останнього сподівались на краще, але на третій день Воскресіння Христового їх сповістили про загибель «сонечка». Так називали вони Влада.

Міський голова Ігор Чайка висловив щирі співчуття бабусі Тамарі Андріївні, брату Михайлику, тітці Ірині Володимирівні, двоюрідній сестрі Анастасії.

- Війна забирає тих, чиє світло і тепло ще довго могло зігрівати усіх, хто поруч. Обрати шлях захисника було власним свідомим вибором Владислава. Він вважав, що це обов’язок кожного чоловіка. Йому б ще жити й жити, здійснювати мрії, плани. Але сьогодні ми прощаємось з Владиславом. Дякуємо йому за доблесть, честь, відвагу, які він виявив, захищаючи рідну землю, наше місто і своїх рідних , - наголосив мер у своїй промові.

Поховали захисника на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою