Наймолодший серед побратимів: 18-річний волинянин добровільно пішов на фронт

Волинянин із самого дитинства мріяв стати військовослужбовцем, йому завжди дуже імпонувала військова форма, - пише газета Нове життя.

Після закінчення 9 класів Підкормільської школи продовжив здобувати знання у Любешівському ліцеї. Потім мав наміри вступати до Академії внутрішніх справ. Однак, прислухавшись до маминої поради, все-таки став студентом Шацького лісового коледжу.

«Однак ні навчання, ні студентські роки не стали йому на заваді обрати військову стежину. Як тільки синові виповнилося 18 років (було це у серпні 2023 року), він відразу мені сказав, що хоче служити. Звісно, я, як мама, намагалася усіляко його відмовити від такого рішення, але його наміри наскільки були сталевими, що нічого вдіяти не можна було. Тож він підписав контракт і став прикордонником», – розповідає про свого сина Людмила Дифорт.

Спочатку хлопець був на прикордонному пункті в Дольську. Деякий час служив на Ратнівщині. Згодом разом із 6 прикордонним загоном прикордонної комендатури швидкого реагування вирушив у зону бойових дій на Донецькому напрямку. Незважаючи на те, що він у своєму загоні є наймолодшим, Антон самовіддано виконує обов’язки й не шкодує про такий вибір.

«Коли заступає на позиції, то на зв’язок не виходить. І оці дні очікування завжди такі страшні! Лишень і чекаю звісточки від сина, аби почути його голос. Однак, незважаючи на всі жахливі воєнні реалії, Антон все одно твердо стоїть на своєму, постійно каже, що це його обов’язок», – не приховуючи хвилювання, розповідає пані Людмила.

Оскільки Антон є наймолодшим серед усіх його побратимів, до нього захисники ставляться, можна сказати, по-батьківськи: підказують, допомагають, навчають і підтримують. Хоча за період перебування на війні Антон Боснюк подорослішав на роки. Адже там, де щохвилини є небезпека, життя переоцінюєш повністю. Морально важко йому було, як розповідає мама Антона, після втрати найкращого побратима, тіло якого не вдалося забрати з поля бою…

Одного разу, потрапивши під масований ворожий обстріл, Антон отримав сильну контузію і травмував ногу. Перебував деякий час у медчастині на лікуванні.

Щодня материнське серце чекає звістки від свого соколика й радіє, коли у телефоні чує його рідний голос. Жінка й досі, як зізнається, не може змиритися із таким вибором сина. Але водночас усіляко підтримує його та поважає його рішення. А коли находить сум, тішить себе словами, які часто каже їй Антон: «Мамо, ми повернемося додому з Перемогою!».

До слова, днями захисник Антон Боснюк отримав нагороду – нагрудний знак «За мужність в охороні державного кордону».

Нині триває збір коштів на прилад нічного бачення для підрозділу, в якому служить Антон Боснюк. Перерахувати кошти можна на номер картки банку 5375411213892404 або за цим посиланням монобанку.

Читайте також:

• У Луцьку зустріли чотирьох звільнених з полону волинян. Фото
• Офіцерка волинської бригади: «Перед виходом на позиції один взвод читає молитви, інший співає «в останню путь»
• «Змушували годинами стояти в камері та співати російський гімн», - звільнений з полону шахтар з Волині