«Не можу сидіти без діла»: у 76 років волинянка сама косить траву, вирощує розсаду й ходить до лісу

Про волинянку розповідає видання «Нове життя» – новини Любешівщини. 

Любов до лісу супроводжує її від самого дитинства. Ще дитиною разом із братом і сестрою ходила з бабусею Вірою по ягоди та гриби. Саме тоді навчилася знаходити грибні місця, розпізнавати лісові дари й полюбила ліс на все життя.

– Нас баба водила і по ягоди, і по гриби. Ми як були маленькі, тих ягід стільки наносили, – згадує жінка.

З роками змінилося багато чого, але не її ставлення до лісу. Навіть цьогоріч баба Галя, як із теплотою називають її односельці, уже ходила по чорниці. Хоча здоров’я не дозволяє долати такі відстані, як колись, а ноги все частіше нагадують про вік, вона все одно прагне бодай ненадовго побути серед дерев.

– Як уже сказали, що є ягоди, то я не могла всидіти вдома. Думаю: піду і побачу, – з усмішкою каже Галина Ігнатюк.

З настанням чорничного сезону її нерідко можна побачити дорогою до лісу або вже на зворотному шляху з повною веренькою чорниць. А коли приходить грибна пора, Галина Антонівна добре знає, де шукати лісові трофеї. За десятки років вона вивчила чимало грибних місць і досі пам’ятає стежки, якими ходила ще замолоду.

Ліс для неї – це не лише гриби чи ягоди. Це спогади про дитинство, можливість побути наодинці з природою, подихати свіжим повітрям і відчути особливий спокій, який можна знайти лише серед лісових стежок.

Не меншою є й любов Галини Ігнатюк до землі та квітів. Біля її оселі завжди барвисто. Тут ростуть півонії, гвоздики, троянди, льон, бересклет та багато інших рослин. За кожною квіткою – догляд і турбота господині. Усі рослини тут мають своє місце, а подвір’я вражає охайністю та затишком. Нові саджанці нерідко привозить донька Надія, яка добре знає мамину любов до квітів.

Утім, квіти – не єдина її гордість. Город баби Галі завжди охайний і впорядкований. Рівні грядки, чисті міжряддя, жодного зайвого бур’яну – усе свідчить про любов до порядку. Вона й нині вирощує городину, дбає про врожай і щороку висіває розсаду.

– Саджу. А що мені ще робити? Як виросте щось, то і собі буде, і комусь зможу дати, – щиро говорить вона.

І в цих словах – уся її натура. Вирощену розсаду вона щедро роздає сусідам, знайомим і рідним. Для неї радість не лише виростити щось власними руками, а й поділитися результатом своєї праці з іншими.

Торік жінка придбала газонокосарку й відтоді сама впорядковує подвір’я. Попри поважний вік, вона не чекає сторонньої допомоги, а звикла покладатися насамперед на себе.

Разом із чоловіком, нині вже покійним, Галина Антонівна виховала шістьох дітей. Усім їм змалку прищеплювала любов до праці та природи. Вони, як і мама, люблять ходити до лісу по ягоди й гриби.

Сама ж про себе Галина Антонівна говорить просто:

– Я не можу сидіти без діла. Постійно шукаю собі роботу.

І ці слова найкраще передають її характер. Попри поважний вік, вона й досі залишається енергійною, працьовитою та небайдужою до всього, що її оточує.

Алла Фесик

Читайте також:

• «У чому були, в тому й виїхали»: історія подружжя, яке втекло з окупації й знайшло новий дім на Волині
• «Город - мої ліки»: 79-річна волинянка вирощує триметрові помідори й не полишає працювати попри хвороби
• Чим сьогодні живе волинське Озерне: історії людей, які творять село