Нерозлучні з дитинства: п’ятеро молодих хлопців з Волині разом воюють на Донеччині
У перший же день повномасштабного нападу росії на Україну до військкомату ринула значна кількість жителів Камінь-Каширського району. Серед перших добровольців взяли до рук зброю і п’ятеро сусідів із Бузак — Віталій Лесик, Віктор Остапук, Андрій Шворак та брати Дмитро і Андрій Мальчуки. Хлопці найняли мікроавтобус і всі разом подалися до Каменя-Каширського для отримання розпоряджень у терцентрі комплектування.
Більше року бійці захищали північні кордони держави. А ось із кінця березня в складі 51 батальйону 100 бригади територіальної оборони вони стримують ворога на Донецькому напрямку, - пише газета Полісся.
Нерозлучні з дитинства усі вони майже одного віку (злегка за двадцять років), дружили разом, навчалися в одній школі, гуртом проводили своє дозвілля. Тож так разом вступили до Збройних сил України, щоб обороняти рідну землю. Як розповіла мама Віталія Лесика Ніна Іванівна, ці хлопці - наймолодші захисники із села. Більшість із них мають вищу освіту, дехто працював за спеціальністю. І хоч жоден із них поки не встиг створити власну сім’ю, проте кожен прагне, аби їхні майбутні нащадки жили у вільній та мирній Україні.
- У перший день війни хлопців не прийняли до лав ЗСУ, відтак вони завзято рили окопи, допомагали облаштовувати блокпости, волонтерили, - розповідає Валентина Лесик. - А згодом їх записали до тероборони. До прикладу, наймолодший із компанії двадцятидворічний Андрій Шворак у переддень війни поїхав на заробітки в Польщу. А вже наступного дня, коли в Україну посунули орди ворога, повернувся назад додому, щоб йти воювати. Ось такі відважні наші хлопці, - зазначає пані Валентина.
Батьки військовослужбовців нині гуртуються так, як і їхні сини. З моменту ротації бійців на Схід, щодня родини з нетерпінням чекають звісточки з фронту.
- Бувають дні, коли материнське серце ледве витримує напругу, - зізнається мама Дмитра та Андрія Тамара Мальчук, - адже на війні б’ються двоє моїх синів. Достатньо лише, аби хоч один із п’яти друзів подзвонив додому до рідних, як усі сім’ї дізнаютьcя про справи кожного. Намагаємося тримати себе в руках, аби діти відчували нашу підтримку. Молимося і віримо у швидку перемогу, - додала Тамара Іванівна.
Леся МІНІБАЄВА
Читайте також:
- «Техніка не витримує. А люди - мусять»: історія бійця з Волині
- «Із 6 чоловіків живим залишився саме той, що з нами молився»: історія воїна-волонтера з Волині
- Війна відібрала в батьків двох синів: історія Героя Олега Давидюка з Волині, який помер від важких поранень
Будь в курсі усіх новин
