Одинадцять волинянок з однієї великої родини волонтерять для односельчан і їхніх побратимів

Про волонтерок розповіли в газеті «Ратнівщина».

Волонтерство у Заболоттівській громаді – це окремий вид діяльності чи не всіх жителів сіл і селища, яким небайдужа доля України і кожного військовослужбовця – чи то він із громади, чи то з будь-якого куточка нашої країни. У далекому 2015 році волонтерка Оксана Шевчук разом з однодумцями організувала потужний рух для допомоги односельчанам, які опинилися в АТО. А з початком повномасштабного вторгнення ця діяльність стала способом життя багатьох заболоттівчан і небайдужих жителів громади. Допомагають військовим влада, церкви, ліцеї, родинні гурти.

Сьогодні мова про волонтерську групу «Родинонька», очільницею якої є Катерина Озимук. Одинадцять жінок, які об’єдналися заради спільної мети, спеціалізуються на виготовленні чебуреків для військових. У зимовий період також ліплять вареники і голубці. Використати 25 кілограмів борошна за один вечір, насмажити 20 коробок чебуреків або наліпити 100 літрів вареників – це про «Родиноньку».

«Все почалося з квітня 2022 року. Перші два місяці у нас, як і в усіх, був такий шок, що було не до того. А далі Оксана Петрівна подала ідею готувати напівфабрикати для наших захисників. Ми з родичками спробували. Вийшло. Зараз, як то кажуть, поставили виготовлення «на конвеєр», - Катерина Петрівна.

Назва «Родинонька», тому що всі з однієї великої родини – двоюрідні сестри, невістки, з кимось куми.Всі дівчата – звичайні сільські жінки, у яких у кожної вдома по двоє-троє малих дітей. Декотрі господині – на роботі, але ніколи не відмовляють у потребі допомогти приготувати домашні харчі для наших військових. Тож працюють непокладаючи рук - Ірина Романюк, Ірина Головій, Наталія Оніщук, Надія Оніщук, Світлана Сверба, Катерина Яковук, Аліна Яковук, Лідія Глущук, Ірина Бордюговська, Наталія Лойко.

Катерина Озимук каже, що перший раз зліпили декілька відерець вареників. Потім переключилися на чебуреки. Важко було пристосовуватися до всього. Здається, замісив тісто, наліпив та й смажиш, а коли спробували, виявилося, що не так все просто.

«Коли на одній маленькій кухні товчеться одинадцять господинь, це важко. Ми кожного разу збираємося за графіком в когось із нас і так по-колу. Організувати сковорідки, вогонь, замішування тіста. Але в нас кожен відповідає за певний процес. Я, наприклад, вимішую тісто. Це моя відповідальність. Хтось – за розкачуванням, хтось – за начинкою, хтось складає, хтось смажить. І от так працюємо», - мовить Катерина Озимук.

Найбільші труднощі, які виникали за цих два роки, це коли вимикали світло. Але жінки й до того пристосувалися.

«Ми в селі. Плита є в кожної вдома. Вдягали налобні ліхтарики, розтоплювали в плиті і так смажили. Зараз потеплішало, пристосувалися до смаження на вулиці. Сковорідка вулична – це взагалі супер. На неї багато вміщається і не захляпується кухня вдома. Вона велика, об’ємна, за раз 6-7 чебуреків можна посмажити. Зручніше набагато. Чоловіки, як правило (якщо не на роботі і є можливість), розкладають вогнища для смаження на сковорідках, і так справляємося. Але ж буває по-різному. Якщо взяти нашу велику родину, то в кожної з нас хтось служить або служив – чоловік, брат, син», - розповідає волонтерка.

Чебуреки відправляють не тільки туди, де служать заболоттівчани.

«На Куп’янському напрямку воює Сергій Яковук – мій двоюрідний брат. Неподалік Назарій Зубрицький. Завозили наші передачі Артему Цобенку, Валентинові Зубрицькому, іншим хлопцям із громади. Але дуже часто заболоттівську гуманітарку відправляють на різні напрямки. Цим займається наша Оксана Шевчук, Оксана Бірук із Замшан та Степан Хвищук з Каменя-Каширського. Знаємо, що наші продукти возили у прифронтові села, звідки люди не виїхали, в дитячі будинки, в лікарні з військовими», - розповідає жінка.  

Тішиться Катерина Озимук тим, що всі волонтерки віддані своїй роботі. Як приклад, розповідає про жіночку, яка працювала з ними під час вагітності:

«Робота на ногах. Довго, втомливо, та й сам запах олії, коли ми цілими вечорами проводимо час разом! Але працювала. Народила. Ми порадилися: все, проводимо в «декрет». А вона каже: «Не хочу я ніякого декрету»! – посміхається Катерина Озимук. - Шукає няньку. Якщо ми знаємо, що вранці у вівторок відправка, значить у понеділок увечері всі відкладають свої термінові справи, шукають когось, хто поглядить дітей, бо нам треба попрацювати. Усі дівчата дуже відповідальні і добрі. Коли довго немає відправки, то вже пишуть, дзвонять, коли то знов зберемося заради доброї справи. Вже втягнулися. І ця робота стала невід’ємною частиною життя кожної з нас».

Майже щотижня свої вироби відправляють військовим. Вони є трьох типів. Одні – загальні. Наприклад, священики у храмах оголошують про збір - все зносять до церкви, а тоді централізовано все завантажують у бус. Так само по школах. Долучаються сільські старости. Привозять зібрані речі із сіл у Заболоття.

«Є «точкові» відправки: це коли ми смажимо чебуреки, Люба Яконюк – крутить з дівчатами голубці, в Гуті печуть хліб, тобто кожен зробив своє, а потім разом відправили. І треті – адресні посилки для хлопців, які приходять у відпустку. От, побачили в церкві, що прийшов додому на кілька днів хтось із хлопців, - кажемо: «Так, будеш їхати, візьмеш вареників, ми тобі чебуреків у переддень насмажимо». - Особливо, якщо їде своїм транспортом, «запаковуємо» машину під стелю», - каже жінка.

Взимку волонтерки домовилися з власниками магазинів, щоб покористуватися тимчасово їхніми вільними морозильними камерами. Наприклад, якщо на тижні відправки не буде, значить напрацьовують наперед. Ліплять та варять вареники. Кожне відерце заливають смальцем зі шкварками (кожна господиня в себе вдома насмажила шкварок) і складають в відерце. Коли все охолонуло, герметично закривають – і в морозильну камеру. У середньому по 13-14 відер (3-5 літрів) вареників наліплювали і відер 7-8 голубців. Їх роблять разом, кожна господиня забирає до себе додому, тушить, складає у відра і завозить у морозильну камеру. 

Чебуреків на одну відправку також готують немало.

«Ми складаємо їх у коробки, «екранами» називаємо. У середньому 20 коробок, хоча, було, що і 25 коробок відправляли. Приблизно 25-30 кілограмів борошна використовуємо за один раз. І місимо тісто руками. Начинку готує кожна вдома. Вже наловчилися. Кожна знає, що і як. Та й люди – заболоттівчани і з сусідніх сіл підтримують. Восени розміщую оголошення у фейсбук про збір капусти на квашення для того, щоб потім зробити начинку для чебуреків. Жителі громади активно допомагають. Смажимо половину зі смаженою квашеною капустою, а половину з фаршем».

Продуктів на чебуреки треба немало. Борошно, олію і фарш організовує Оксана Шевчук спільно із замшанівськими та камінь-каширськими волонтерами. А все решта – шукають самі волонтерки.

«Люди допомагають фінансово. Зараз трохи менше, а на початку війни, то часто просто приходили і давали гроші. У церкві особливо (господині «Родиноньки» - прихожани храму ікони Божої Матері «Невипивана Чаша». Цьогоріч вони смажили свої фірмові чебуреки на благодійному ярмарку для ЗСУ біля храму з нагоди масляної, щоб і односельчани покуштували смаколиків, які передають щотижня захисникам)», - каже пані Катерина.

Посуд для пакування готової продукції дають небайдужі люди. Коробки залишають у магазинах з-під печива і цукерок. Відра – по магазинах, а ще з Ковеля з ринку підприємці передають.

«Влітку з фаршем не смажимо взагалі. Лишається тільки капуста, тобто та начинка, яка може довше протриматися. І нашу продукцію везуть до хлопців виключно в автомобілях-холодильниках. Влітку маємо інші проблеми – де розмістити готові чебуреки, щоб вони охолонули, треба багато місця. Гарячим один на один не поскладаєш і не застрейчуєш. Так само важко дотримуватися гігієнічних норм, бо ж з’являються комахи. Але нічого, пристосувалися вже до всього і працюємо далі», - розповідає волонтерка.

Нещодавно земляк і родич Сергій Яковук зробив «Родиноньці» приємну несподіванку – разом із побратимами передав їм прапор України із зображенням цієї волонтерської групи. Дівчата неабияк тішаться, бо їхня постійна праця – немарна. Вони відіграють важливу роль у роботі волонтерського руху в Заболоттівській громаді і кажуть, що їхній внесок – це ніщо порівняно з тим, якою ціною відстоюють незалежність наші хлопці на фронті.

Усім їм – від 25 до 40 років. Вони дякують військовим за захист, Оксані Шевчук – за організацію відправок, а вона підкреслює, що кожен, хто працює зараз для підтримки наших хлопців – важливий, бо за плечима заболоттівських волонтерів 100 масштабних відправок на фронт від початку війни без врахування сотень адресних передач, для організації яких трудилися теж колективно. І хочеться працювати, старатися, розвиватися, коли знають, що всі – воєдино: жертвують, купують, готують, передають. Чим більше буде таких самовідданих безвідмовних людей, тим швидше настане омріяний мир.

Читайте також:

• За два роки - близько 30 тисяч наборів: жительки села на Волині готують борщі й супи для воїнів