Олександр став третьою дитиною, яку їй довелося похоронити: розповідь про матір загиблого Героя з Волині

Олександр став уже третьою дитиною, яку втратила ця жінка: до нього померла п’ятирічною донечка Марійка та тридцятирічний син Микола, - пише Юлія Музика для видання «Нова доба».

Кожен день Любові Карпівни минав у турботах про своїх кровинок. Радістю і втіхою було для неї коли вони росли, ставали на самостійний шлях у житті. Але в її серці є і пекучий біль: Олександр став уже третьою дитиною, яку їй довелося похоронити: Марійка померла п’ятирічною, Миколи не стало тридцятилітнім, а тепер здобута у боях найстаршим сином  слава Героя така їй гірка… Все згадує його слова, котрі говорив, коли був на війні: «Мамо, мені нічого не треба, аби тільки побачити Вас…».

– Заміж я вийшла ще в шістнадцять років, пішла в невістки у цю батьківську хату свого чоловіка Миколи, де й зараз живу. Я сама із Заріччя родом і ми з ним тоді разом навчалися у вечірній школі. Він в той час вже токарем у колгоспі трудився. Там й пропрацював весь час. А я дояркою була з 1978 року до розпаду в 2001-му колективного господарства, − повертає у спогади про минуле  Любов Пугач, котра два роки тому овдовіла. Її чоловіка через його професію в усій окрузі знали як Миколу Токаря, а її називають Люба Токарева.

Поки жінка зі своїм Миколою Семеновичем виростила стількох дітей, добре набідувалася, бо ж робота була безкінечна. Багато й на кухні доводилося часу проводити, аби сім’ю нагодувати. Ніколи хліба вони не купували, а Любов Карпівна його пекла, ще й перепічки завжди випікала, а посмакувати ними бігли її діти з друзями. А тепер вже і їхні дітки знають, що найсмачніший – бабин Любин хліб із олійкою і сількою. 

Працювали Пугачі, тримали велику господарку, майже щорік їздила мати багатодітного сімейства  на сезонну роботу – сапала цукрові буряки навіть на Харківщині.

− Але туди потрібно було їхати лиш на довгий термін. То я їздила ближче, на Волинь, бо ж переживала за дітей. Вони залишалися з чоловіком та ще сестра моя із Заріччя приїжджала і йому допомагала, −  розповідає жінка.

Із перших днів повномасштабного вторгнення рф вирушив захищати країну її середній син Сергій, який служив у 503-ому окремому батальйоні морської піхоти. А в березні 2023 року до лав оборонців держави приєднався й найстарший Олександр, ставши військовослужбовцем 24-ої ОМБр ім. короля Данила. Після його загибелі молодший Сергій демобілізувався.

− Дуже добрий Саша був… − каже зі сльозами на очах його мама. – Старший, то менших братів і сестер допомагав глядіти, по господарству порався. Бувало, через щось посваримося – він туди-сюди та уже й відійшов − робить, що треба. Він підсобляв і всім жителям нашого кутка, який всі знають як Гайок між Великою й Малою Осницями.

Слухаючи про їхній Гайок на дванадцять хат від Любові Карпівни та її сусідки, землевпорядниці Тетяни Нагорної, тішусь дружності місцевих жителів, котрі і в радості разом – на свята й дні народження сусідів скликають, й у журбі підтримують одне одного. Святом для всього кутка було коли Олександр Пугач приходив у відпустку – заходив до кожного, навідувався з гостинцями до сусідських дітей. Коли ж він загинув – усі з Гайка підтримали його маму, рідних.

− Ви знаєте, ось ця підтримка людей, моїх дітей і внуків, які часто приїжджають, напевне, й допомагає мені продовжувати жити… –  говорить Любов  Карпівна. – А ще шукаю все собі якусь роботу по господарству, аби відволіктися думками. Є корова, кінь, свиноматка, чимало птиці. Саша дуже хотів побудували новий хлів, навести лад в літній кухні – виконую його волю…

Живе нині ця 64-річна жінка із трьома ще неодруженими синами: Сергієм, Іваном та Дмитром. Інші діти обзавелися сім’ями: Михайло мешкає в Сарнах; Тетяна – в Красноволі; Оксана, чоловік якої військовослужбовець, – у Великій Осниці; Наталія – в Маневичах; Світлана – у Тельчах. Має Любов Карпівна п’ятнадцятьох онуків та двох правнуків.

− Страшно навіть подумати про те, як би я жила, коли б у мене після загибелі Олександра нікого не залишилося… − зітхає мама Героя, яка щодня обливається сльозами біля синових портретів. Береже також його відзнаки та газету «Нова доба» зі статтею про полеглого сина. Відразу ж після похоронів він їй приснився, питаючи, чому йому не поклали в домовину берці, а зараз і не приходить у снах, спочиваючи вже майже рік у Вічності.

Дякуємо цій матусі за її воїнів-синів, зичимо їй життєвих сил і наснаги, міцного здоров’я й Божої ласки. Нехай швидше в Україні настане мир та Перемога, за яку віддав життя її син Олександр Пугач.

Фото авторки

Читайте також:

• Один з наймолодших загиблих у громаді Героїв: захиснику з Луцького району назавжди 20 років
• Загинув унаслідок ворожого штурму: воїну з Луцького району просять присвоїти звання Героя України