П’ять діб у лісі без їжі та води: історія бійця «Сталевої Сотки», який вижив там, де, здавалось, неможливо

Про воїна розповіли на фейсбук-сторінці «Сталевої сотки». 

Родом Сергій з Одещини. До війни чоловік працював на кладовищі. До лав 100 омбр потрапив у 2024 році. Нині служить такелажником взводу матеріального забезпечення розвідувального батальйону. Його історія, немов оповідання «Жага до життя» американського письменника Джека Лондона.

Під час одного з перших бойових виходів Сергій разом із побратимом потрапив у неабияку халепу:

«У момент підходу до «точки» нас засік ворожий дрон. Згодом почав працювати ворожий міномет», – згадує боєць.

Один із вибухів ледь не став для Сергія фатальним. Він отримав сильну контузію та осколкове поранення ноги.

Попереду були п’ять діб боротьби за життя. Без зброї, без води, без їжі чоловік блукав лісом, намагаючись знайти шлях до своїх.

Згодом доля підкинула несподіваний шанс.

«Через деякий час я натрапив у лісі на двох мертвих орків та забрав їхню зброю», – розповідає Сергій.

Поранення дедалі більше давалися взнаки. Рухатися було важко. Тоді автомат став для розвідника не лише зброєю, а й опорою.

«Для пересування використовував автомат як костиль. Нам під час БЗВП розповідали, що автомат можна так використовувати, але я не вірив аж до тих пір, поки не довелося це перевірити на собі», – пригадує боєць.

Фізичне виснаження супроводжувалося важкими думками. В якийсь момент Сергій опинився на межі відчаю.

«Але Бог допоміг, дав мені сили рухатися далі», – каже він.

Врятували наполегливість і віра:

«Я рухався вздовж газової труби і натрапив на траншеї суміжників», – згадує Сергій.

Для його побратимів це стало справжнім дивом. Адже весь цей час вони вважали, що боєць загинув або потрапив у полон.

«Спершу вони просто не могли повірити, що я вижив», – розповідає він.

Наступної ночі Сергія евакуювали. Спочатку доставили на стабілізаційний пункт, а згодом відправили на лікування до Дніпра.

У найважчі моменти його підтримувала думка про родину: дружину Тетяну та дітей – Олександра, Віталіну, Настю і Крістіну. Саме вони стали однією з причин, чому він продовжував боротися.

Пройшовши курс лікування та реабілітацію Сергій Медвідь повернувся на фронт, де у складі підрозділу продовжує боротьбу за свою країну та сім’ю.

Читайте також:

• Від добровольця до інспектора безпілотних літальних апаратів: майор поліції з Волині понад 10 років захищає Україну
• Втратив дім у Бахмуті, але не віру в перемогу: історія захисника, який служить у Волинському прикордонному загоні
• Фронтовий лікар Ігор Чолій: історія стоматолога, який став легендою «Сталевої Сотки»