Від столярства до військової служби: історія волинянина з позивним «Оса»

Від столярства до військової служби: історія волинянина з позивним «Оса»

Віталій із позивним «Оса» родом із села Топільне Рожищенської громади, нині живе в Луцьку, а з березня 2022 року захищає Україну у складі 100-ї окремої механізованої бригади. Він пройшов шлях від командира відділення до головного сержанта зенітного ракетного дивізіону, а сьогодні відповідає за бойову підготовку особового складу. Попри службу, Віталій мріє після перемоги повернутися до улюбленої справи — столярства, хоча не виключає, що залишиться у війську.

Позивний закріпився за Віталієм ще під час строкової служби в 2004 році у 80 окремому аеромобільному полку, розповідають у 100 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ.

Там само він отримав звання молодшого сержанта. Після завершення строкової служби у 2006 році чоловік повернувся до цивільного життя. Працював на деревообробному підприємстві «Цунамі» у Рожищі. Віталій родом із села Топільне, однак уже понад десять років разом із дружиною Іриною та двома дітьми Мартою і Марком живе в Луцьку. 

Навесні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, чоловік ухвалив рішення знову стати до лав Збройних Сил України.

«13 березня сказав дружині, що стаю на захист Батьківщини. Коли ворожі танки були на Житомирській трасі, я стояв з речами у ТЦК», – пригадує військовий.

За словами Віталія, кохана сприйняла його рішення спокійно та з розумінням. Він знав, що попереду непростий шлях, але залишатися осторонь, коли країна потребувала захисту, не міг.

Свій військовий шлях після повернення до ЗСУ Віталій розпочав у автомобільній роті 100 обр ТрО, де обіймав посаду командира відділення. Прослужив там близько півтора року. Однак згодом зрозумів, що хоче бути ближче до бойової роботи.

«Мені не вистачало бойової двіжухи, і я вирішив перевестися до зенітного ракетного взводу, де на той момент була посада стрільця-зенітника», – розповідає «Оса».

Згодом на основі взводу створили зенітний ракетний дивізіон. Разом із підрозділом зростав і професійний досвід Віталія. Він пройшов шлях від командира відділення до головного сержанта.

 

Нині серед його основних обов’язків – бойова підготовка особового складу. Адже злагодженість, дисципліна, професійність і готовність діяти в складних обставинах є важливими складовими ефективної роботи підрозділу.

Водночас військовий зізнається: ніколи не ставив собі за мету здобути якомога вище звання чи посаду.

«Як тоді, так і зараз я не ставлю перед собою мету досягати якихось кар’єрних вершин. Мені важливо бути там, де я зможу принести максимальну користь для свого підрозділу», – наголошує головний сержант.

Попри військові будні, у Віталія є захоплення, які супроводжують його багато років. Він – мисливець зі стажем, займається розведенням курцхаарів – мисливських собак, а також голубівництвом. Особливе місце у його захопленні голубами посідають миколаївські високольотні голуби. У родині є й домашня улюблениця – собака Аббі.

Полювання Віталій сприймає насамперед як можливість відпочити, побути на природі та переключитися від повсякденних турбот.

«Мисливство розглядаю не як спосіб отримання здобичі – більше для відпочинку», – каже він.

А ще чоловік не забуває про ще одну справу, якою займався до повномасштабного вторгнення. Саме до неї, можливо, повернеться після перемоги. Хоча не виключає й того, що продовжить військову службу.

«Після війни цілком можливо, що я продовжу службу в лавах ЗСУ, або ж повернуся до своєї улюбленої справи – столярства», – ділиться планами «Оса».

Читайте також: