Опіки заживають за три дні: на Волині за давнім рецептом роблять цілющі мазі і чаї для фронту

Мазі, створені за давнім рецептом, які ще у давнину робили німці, жінка виготовляє самостійно. Навіть вимкнення світла зараз не стає перепоною, бо завжди допомагає завершити справу ліхтарик. Натомість чаї виготовляє разом зі студентами, яких за 8 років крізь цей процес пройшло чимало. Деякі, розповідає жінка, підхопили ініціативу і теж почали виготовляти мазі, а дехто зараз безпосередньо захищає країну.

Про допомогу упродовж восьми років, власний рецепт цілющої мазі і волонтерство медінституту виданню ВСН розповіла фахова фармацевтка, викладачка Волинського медичного інституту Лариса Радько.

Рушієм стала величезна потреба у ранозагоювальних мастилах

- Ви протягом восьми років війни в Україні допомагаєте нашим воїнам, самостійно виготовлюючи трав’яні чаї та мазі. Розкажіть, як це почалося? 

- Коли у 2014-му розпочалася війна, люди стали допомагати бійцям. Медінститут отримував чимало ліків у якості гуманітарної допомоги з-за кордону, які потрібно було перекладати і сортувати. Також із продуктами, які приносили люди, часто були трави. Це і м’ята, і звіробій, і цвіт липи, і ромашки. Дівчата казали про те, що просто так відправити їх хлопцям буде не найкращим рішенням. Тоді й виникла ідея робили чаї. 

Тоді ніхто ще не знав, що їх (трави, - ред.) потрібно заготовляти, бо вони можуть згодитися. Це вже у 2015-2016 роках почали зумисно це робити. Тому коли, бувало, що не вистачало якихось трав, закупляли їх. 

«Після того, як почали робити чаї, побачили, що все ж це потрібно. Хлопці дякували і просили ще»

Якщо говорити про початок виготовлення мазей, то рушієм стала величезна потреба у загоєнні ран. Фактично те, що ми мали, не завжди допомагало, тому я пригадала рецепт, яким колись користувалися. 

- Ви самі створювали необхідний рецепт?

- Моя спеціалізація - трави і їхні фармакологічні дії. Я читала про це, підбирала їх і комбінувала. Потім дуже здивувалася, коли дізналася, що у давнину саме за тим рецептом, до якого я дійшла сама, робили німці. Я думаю: «Це ж треба так. Я сама до цього додумалася». 

Був такий період, що у мене не було олії. Я почала відфільтровувати ще раз вже фільтровану витяжку - виявилося, що так теж вже раніше робили.

Я ж колись працювала у міжлікарняній аптеці, де ми робили мазі. Імпортного було дуже мало, тому все самі. Можна сказати, це рецепт моєї молодості. 

Навіть зараз у цих заводських мазях, хоч пропорції різні, але склад схожий. Це ж не означає, що я така вся розумна і все сама вигадала - я просто користуюся знаннями, які мені дали спочатку в училищі, потім - в інституті,потім  практичного фармацевта.

Зараз виникла ще одна потреба - знеболювально-зігріваючі мазі. Через холод суглоби хлопців страждають. Використовую у виробництві свинячий жир, ментол, евкаліптову олію і живицю сосни.

- А що таке ці олійні витяжки, про які говорите?

- Для них береться свіжозібрана трава, яка подрібнюється, а потім заливається олією. Наповнену трилітрову банку ставлю на 21 день на сонце. Суміш настоюється, бродить. Коли трава осідає на дно - відфільтровую і виготовляю мазь. У мене зараз є можливість продовжувати робити їх далі, тому що заготовила олійні витяжки ще з літа. 

Трав’яні витяжки само собою мають ранозагоювальну дію, а якщо їх поєднати і додати віск - дія буде сильнішою. 

«Тоді я почала відбирати трави, що мають такий ефект  і які використовували травники з давніх давен. Суміш вийшла рідкою. Таке на фронт не передаси - розіллється. Необхідна була інша консистенція. Я пригадала, що колись козаки у мазі додавали віск, який теж має ранозагоювальні властивості»

Я знаю, що мій рецепт - надійний, але потребує великої витрати часу. Якщо розібратися, то три тижні воно лише настоюється. Сам процес прямого виготовлення займає один день. Називається «один день роблю мазь, а інший миюся». 

Вони за нас воюють - поки можеш, потрібно робити

- Ви самі збираєте трави чи хтось привозить їх?

- Для своїх потреб я заготовляю особисто чи на Світязі, чи у тих місцях - для потреб  хлопців збирають діти. Зараз вони ще не всі трави знають, тому я доукомплектовую. Вони привозять це все, але я бачу, чого не вистачає, що потрібно додати. 

Як тільки почалася повномасштабна війна, можливо, пройшло два тижні, я подумала, що потрібно щось зробити. Але лютий, холод. Тоді була якраз на Світязі, у медінституті було онлайн-навчання. Я набрала чотири великих сумки, стала на зупинці. Їде автобус, водій запитує: «А ти більших сумок не могла знайти?». Всі тоді якраз їхали до Польщі. 

- І він подумав, що це ви з сумками виїжджаєте?

- Каже: «Ти у мене весь багажник займеш», а я відповіла, що триматиму в руках. Кажу: «Це хлопцям на фронт». Він нічого не сказав. Думав, що я буду тікати. 

«За кого ж вони там воюють? За нас. Поки можеш, потрібно робити»

Ми зідзвонилися з колегами і почали говорити про те, хто що може зробити. Не скажу, що це я лиш одна така, - весь колектив доєднався до процесу. Ми плели сітки, наповнювали аптечки для бійців медикаментами.

Роль нашої ректорки Тетяни Володимирівни (Тетяна Пастрик, - ректорка Волинського медінституту, - ред.) у цьому колосальна, тому що вона має зв’язки і комунікує щодо ліків то з Францією, то з Чехією, то з Англією, то з Америкою.

Зараз же ми підтримуємо постійний зв’язок із нашими медиками, що воюють (колишніми студентами медінституту, - ред.). Закриваємо деякі їхні потреби: повербанки відправляли, форму купували. 

«На Покрову надіслали посилку їм, на День святого Миколая відправили теж. І викладачі, і студенти доєдналися, адже це ж наші випускники. Хоча не лише через це, вони ж наші - українці»

- Це ви разом зі студентами робите?

- Чаї виготовляю зі студентами, мазі - сама. Коли публікую відео у соцмережах - всі (студенти, - ред.) ставлять вподобайки, бо пам’ятають, як самі це робили. Деякі не хотіли, було по-різному. 

Дівчата так часом кажуть: «Дивіться скільки ми зробили. Уявіть, якби це все купити?». 

- В яких травах зараз є необхідність? Можливо, хтось заготовляв і зможе поділитися з вами. І загалом, які потреби є?

- У людей, наприклад, можуть бути квіти липи, листя подорожника, цвіт бузини. Вони якраз потрібні для протизастудних чаїв. Також необхідні листя малини, ожини і сушка з плодів, м’ята, меліса, звіробій. Ми ще додаємо у чай траву багна, хоч  вважається, що він має сильну дію, але у комплексі добре підходить.

Маємо потребу в олії, воску і смальцю. Також дуже необхідна калина, її легко можна заготовити: обривається дерево, береться пластмасове відерце, ягоди засипаються цукром і все це ставиться на холод, аби не бродило. 

«Так, це велика праця, але зробити її можна лише завдяки спільній роботі. Велика подяка  бджолярам, які передають нам віск, людям, які передають олію, приносять необхідні матеріали»

Якби бачили, як дівчата радіють подяці військових

- Ви згадували про калину: як її використовуєте?

- З неї ми робимо вітамінні добавки. Калина протизастудна і ще знижує тиск. Хлопці дуже люблять її: вони солодять її - дівчатам дякують за неї. Якби ви бачили, які вони радісні, коли отримують відповідь і подяку. 

- Виготовляєте зігрівальні чаї, чи й ті, що допомагають при якійсь проблемі?

- Найпопулярніший зараз - протизастудний, потім - імунозміцнюючий і заспокійливий. Є чай для стабілізації тиску, для покращення роботи печінки, шлунково-кишкового тракту.

«От ми зробили чай, спробували заварити його, подивитися, можливо, щось туди потрібно додати - і лиш тоді відправляємо»

Тобто ні разу не було такого, щоб ми відправили і не випробували його. Ось останнього разу робили, і діти запитали, чи можна їм собі взяти - кажу: «Ну візьміть». Потім вони приїжджають і кажуть: «Знаєте, я простудилася, а він мені так допоміг». 

- Як часто їх робите?

- У цей час, коли у нас навчання тиждень через тиждень, робимо раз у два тижні, тобто десь двічі на місяць. Оце за три дні зробили близько 50 кілограмів чаю. А за весь час повномасштабної війни у нас вийшло приблизно 300 кілограмів чаю. Мазі роблю двічі на тиждень. 

Потім віддаю волонтерам, які все відправляють по потребі. Я тут роблю (в Луцьку, - ред.), потім приїжджаю на Світязь, де хлопцям теж потрібно зробити і чаї, і мазі.

- Військовим, що на кордоні з Білоруссю, теж передаєте?

- Так само даю, чаї роблю, мазі. Якось дівчата зателефонували і кажуть: «Принеси хлопцям», вони якраз тоді ту стіну будували. Тобто кому потрібно, тому передаю. Якщо є можливість і люди просять, то я стараюся відгукуватися. 

Оце була на Світязі кілька днів тому - зробила і відправила мазі і чаї хлопцям, що стоять на кордоні із Білоруссю.

Найбільша вдячність - подяка хлопців

- Як ви з волонтерами почали співпрацювати? Це ви шукали, кому потрібно відправляти, чи волонтери вас знаходили?

- Зараз вони виходять на мене і просять, чи зможу я відправити. Але є  волонтери, з якими працюю ще з 2014-го. Був час, коли майже вже ніхто не допомагав, а ми робили і відправляли все з ними. Робили на всі свята: Новий рік, Різдво, Покрову. Звісно, останніми роками це було рідше, але було. Волонтери допомагають, координують, без них я б цього не робила. 

Це волонтери з Волинської самооборони (зараз благодійний фонд «Українська мрія», - ред.) і фонду «Волинський спротив». З Волинської самооборони - Сергій Рижков, Юля Ютовець, Оксана Демчинська і Яна Ковальчук. Це ті волонтери, які дійсно дуже багато допомагають і багато роблять. Знаю їх ще із 2014-го року. Вони допомагають з воском, дістають олію, закупляють баночки, все координують. 

«У мене навіть є відзнака президента України з того часу. Це було у 2015 чи 2016 році. Це така медалька за мої мазі. Я не очікувала, мені просто сказали прийти в адміністрацію. Багатьох тоді нагороджували - групу волонтерів, і мене тоді ж нагородили»

- Для вас внутрішньо це якось відзначилося?

- Ну приємно. Звичайно, приємно, коли твій труд цінують. Розумієте, для мене найбільша подяка - подяка хлопців. Коли розпочалася повномасштабна війна, волонтери відразу згуртовалися, а ми тоді в інституті формували аптечки. Якось приїхав один волонтер, який запитав: «А чому ви не кладете вашу мазь? Вона в мене є, але я хотів, аби ви її клали». Хто знав, хто нею користувався, коли їхали воювати, хотіли її мати при собі.

- А хлопці вам часто пишуть, яким відправляєте мазі?

- Дуже добре, що є така взаємодія. Дівчатка в чаї вкладають свої інстаграми. Вони так радіють, коли є зворотній зв’язок. Приходять і розповідають: «Мені подзвонили і подякували за калину», Мені подякували за чай». 

 «Світ пізнається у порівнянні»

- Робите свою справу вже протягом 8 років. Очевидно, що це нелегко, чи думали, коли припините цю справу?

- Поки буде потреба, поки триватиме війна, доти буду робити. Я з дітьми так говорю: «Ми повинні, кожен має щось робити». Я ж казала, що ще у перший чи другий день зателефонувала тоді у Харків і стала шукати баночки.

Студенти мені часом кажуть, щось про те, що холодно чи тяжко, а я: «Діти, світ пізнається у порівнянні. Уявіть себе зараз в окопі». Це справді так. Богу дякувати, на Волині ще немає такої розрухи. Не лиш про військових мова, а й ті знищені села, там же все до нуля, люди в землянках живуть.

- Було щось таке за цей час, що врізалося у пам'ять?

- Мене вразило те, що наші волонтери такі жертовні, що люди день і ніч працюють. Коли б ти їм не зателефонував і коли б ти до них не прийшов, вони готові все зробити і віддати. 

Дуже здивували відгуки про мою мазь, тому що я сама не чекала, що рослини мають таку силу. Опікі загоюються буквально за три дні і лікують рани, що довго не могли вилікуватися. Колись з батальйону Кульчицького приїздив фельшер і казав: «Ну я не знаю, хто і як її робить, але вона дійсно хороша». 

Ще тими роками, до повномасштабної війни, дівчата відправляли і приїздили волонтери, що комунікували з хлопцями, які нею вже користувалися (бо кожного разу інші отримують її) і кажуть: «Якби ти бачила, як вони раділи». Ясно, що ті руки і ноги кожного дня у ранах і подряпинах.

Два моменти запам'яталися: перший, це як на полігоні волонтерка телефонувала і дякувала за те, що хлопцям за одну ніч вилікували ноги і руки. Тоді вона мені розповідала, як вони цілували руки, а я разом із нею плакала. Друге те, що хлопці, які пройшли АТО, зверталися до мене, до волонтерів, телефонували, писали. Вони їхали у зону і брали з собою мою мазь. Це як оцінення моєї роботи. Вони знали, що потрібно, аби вона була під рукою, бо у такі моменти вона допомагає. Тоді я зрозуміла, що поки воно потрібно, доти я буду робити.

Не потрібно чекати, коли хлопці принесуть перемогу, - потрібно її наближати кожному

- Казали про те, що навіть колишні студенти взяли з вас приклад. Ті, що підхопили вашу ініціативу, за вашим рецептом роблять?

- Так-так, я їм відпрявляла рецептуру. Коли щось не вдається - консультуємося, вони постійно пишуть, телефонують. Телефонували також з Тернопільського медінституту і казали, що десь почули, що Волинь робить мазі. Я їм теж відправляла рецепти. Секретів немає: головне, щоб допомогло. 

«Я читала пост однієї волонтерки, яка каже, що є ті, хто воює, і ті, хто допомагає, інші - болото, яке добиває. Людина не може бути байдужою. Скільки загинуло за час цих війн. Компромісів не може бути: тут або вони, або ми. Коли почитаєш і подивишся, що вони коїли, - в голові не вкладається. Я кажу дітям: «То нас віднесли до тих, що підлягають знищенню, нас і наші родини, через те, що ми такі патріотичні»

Не потрібно чекати, коли прийдуть хлопці і принесуть перемогу. Потрібно своїми діями її наближати. Можна шкарпеки в’язати, кришити капусту зайву, якісь вареники робити чи печиво пекти. Тобто потрібно хоч щось. 

Я влітку мішки для виготовлення кікімор стала збирати. Своїх не знайшла, але пройшлася по сусідах, від хати до хати, підключила інших людей - назбирали. Кожен може навіть без коштів доєднатися. 

Текст - Ольга Юсковець 

Фото - Ольга Юсковець, з особистого архіву Лариси Радько