Пекло під Бахмутом, ампутація руки та протез у США: історія військового з волинської бригади

Про історію волинянина та його шлях його реабілітації пише Суспільне.

Сергій Дудік був мобілізований і потрапив у військо у 2014 році. У складі тоді ще 51-ої механізованої бригади виходив з оточення в Іловайську на Донеччині. З 2019-го року служив за контрактом. 31 травня 2022 року отримав поранення: йому відірвало м'яз.

«Щось таке прилетіло, що мені відірвало трицепс. Це була якраз атака рускіх, приходилося відстрелюватися. Я був за той час за кулеметом. Коли мій помічник доносив ленту, я почав стріляти з автомата. Пекло капітальне було. Як відчув руку? Почав перезаряджати магазини і відчув, що рука не так працює», – каже чоловік.

З його слів, побратими надали першу допомогу й наклали на руку турнікет, однак атака росіян тривала довго і можливості вчасно евакуюватися із зони бойових дій не було. Говорить: турнікет був зафіксований більш як на чотири години.

«Коли мене привезли в Дніпро, хірург питав, ампутувати чи зберігати. Я говорив: «Зберігати». Але він мені пояснив, що я перебував в окопах, плюс рука була дуже довго під турнікетом. Сказав, що, якщо пустить кров, то піде тромб. Не варто так ризикувати, я тебе відправляю на ампутацію», – каже боєць.

Сергій Дудік каже: поранення було великим, час ішов і від втрати крові могла настати смерть, однак йому із бойовими побратимами потрібно було прийняти бій.

«Я мобілізованих хлопців навчив обстрілів. Щоправда, всі вийшли 300-ми: контуженими, були й поранені, два тільки чоловіка було 200-ми. Коли прийшов час евакуації, хлопці не надіялися, що я виживу, тому що стільки часу перебувати під турнікетом, великий кусок був вирваний», – зазначив волинянин.

Ампутацію руки, розповів Сергій, сприйняв із гіркотою. Після проведеної операції та реабілітації у Дніпрі, а потім у Вінниці, Немирові та Львові, волонтери запропонували протезування у США. Чоловік погодився.

У січні 2023-го бійцю виготовили протез у Вашингтоні (округ Колумбія) і там впродовж місяця він навчався керувати новою рукою. Говорить: був вражений повагою, яку американський народ виявляє до українських ветеранів, а також підтримкою України у США.

«Сам начальник реабілітаційно-протезійного відділення пожертвував пів мільйона доларів. Задонатив. Українці, які виїхали в Америку, дуже сильно підтримували. Діаспоряни говорили: якби взнали наші номери, нас би замучили, бо кожен американець хоче почути від учасника бойових дій, як там в Україні», – каже військовий.

Під час перебування за кордоном Сергій Дудік отримав відзнаку Європейської армії США, яку йому подарував командувач у відставці, генерал-лейтенант Марк Хертлінг. Разом із нагородою отримав лист від американського генерала. Ще одну відзнаку, говорить Сергій, отримав від американських рятувальників.

«Я попросив, щоби зробили переклад. Він гордиться нашими солдатами, він пишається українською мужністю, що втримали оборону від атаки рускої федерації», – сказав Сергій Дудік.

Свою ліву руку Сергій називає новою рукою, а не протезом. На ній і патріотичне татуювання. "Запропонували зробити емблему. Я її називаю патріотичне татуювання України на лівій руці, бо це в мене замінник лівої руки, рука", – говорить чоловік.

У Сергія Дудіка сучасний протез, однак його випадок протезування складний через дуже високу ампутацію, – зазначила ерготерапевтка Волинського обласного госпіталю ветеранів війни Марина Тарасюк, де боєць нині продовжує реабілітацію. З нею Сергій відпрацьовує дрібну моторику та координацію рухів.

Увесь процес протезування, розповіла Марина Тарасюк, складний і тривалий, лише навчатися керувати протезом пацієнт може до пів року. Успіх залежить від наполегливості.

«З такою короткою куксою, як у Сергія, працювати вкрай важко. Ми вчимось хапати, переносити, утримувати та тримати координацію рухів. Крім того, що тут ми займаємося відновленням втрачених функцій та навчанням навичкам самообслуговування, пацієнту надаються рекомендації щодо того, як збільшувати м’язову силу та витривалість», – каже спеціалістка.

Зі слів волинянина, усім військовим, які брали участь у бойових діях, потрібна увага, підтримка та обов’язково психологічна реабілітація.

«З війни не так просто вийти, обов’язково, хто побував на війні. Це дуже велика психологічна травма. Це дуже слабо сказано. Обов’язково, коли хлопці будуть вертатися з війни, з кожним, хоч вони будуть впиратися і заперечувати, казати, що я нормальний – все одно має працювати психолог, психіатр», – сказав волинянин.

Боєць 14 ОМБр Сергій Дудік додав: попри втрату руки замислюється про продовження військової служби.

Читайте також:

• У теробороні Волині служать п'ять чоловіків з однієї родини
• Знімає тіктоки з рецептами: історія військового кухаря із позивним «Волинський»
• Пройшовши пекло війни, волинський захисник почав писати вірші
• Концепцію написав в окопі: військовий з Луцька розробив комплекс для визначення точних координат російської артилерії