Передвісником смерті стала ікона, з якою мав вінчатися: загиблому Герою з Волині назавжди 22 роки

Ще проживаючи в селі Оконськ, Ігор пішов до першого класу. Історію Героя розповіли на сайті «Небесний легіон Волині».

Згодом сім’я переїхала ближче до Луцька, до Гіркої Полонки. Тож саме там і продовжив здобувати освіту до 8-го класу. З 2009 по 2010р. навчався в комунальному закладі «Луцький навчально-виховний комплекс загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів – правознавчий ліцей з посиленою фізичною підготовкою».

З 2010 по 2013 рік навчався у Волинському технікумі Національного університету харчових технологій і здобув професію слюсар-електрик з ремонту електроустаткування. Йому це дуже подобалось. Як вчився, то буквально завалив кімнату деталями та різними провідками. Після навчання влаштувався за спеціальністю на сільгосппідприємство "Рать", що в Луцькому районі.

А в червні 2015-го призвали на строкову службу. Спочатку він пройшов підготовку в 179-му об’єднаному навчально-тренувальному центрі військ зв’язку, що базувався в Полтаві. Потім його направили до міста Яворова Львівської області, де Ігор перебував у складі 24-ої механізованої бригади імені короля Данила. Через декілька місяців, восени 2015-го Ігор повідомив, що піде в АТО, буде підписувати контракт. Звісно, що рідні відмовляли його, але Ігор – доросла людина, справжній чоловік. Тож якщо приймав рішення, то їх виконував.

Щоб вберегти маму від хвилювань, він довго не розповідав, що на передовій. Тому, коли в слухавці було чути вибухи то говорив, що то вітер. Але материнське серце відчувало, що в житті дитини щось відбувалося, адже син весь час просив передати у посилках йод, бинти, знеболювальне. Коли після тривалого перебування Ігор врешті приїхав додому у відпустку, дуже змінився. У його словах і вчинках відчувалася відвага, мужність, чіткість. Складалося враження, що він подорослішав на років 10. Ігоря відпустили якраз на Різдво, тому перед Святвечором він попросив попрасувати вишиванку. Вся сім’я за святковим столом була просто у гарному одязі, а Ігор - у вишитій сорочці.

Під час відпустки чимало людей приходило: провідати, про війну розпитати. Якось один родич закинув: «І навіщо ти пішов на війну, у ті окопи? Тож міг спокійно ходити на роботу, з друзями відпочивати». А Ігор на те дуже чітко відповів: «Стою там, щоб ворог не прийшов сюди. Мені є кого захищати!» Тому, що відчував відповідальність і за маму, і за молодших брата та сестру, та й за всіх рідних.

Ігор був веселим хлопцем, міг зняти напругу в будь-якій ситуації. І саме його почуття гумору навчило маму відповідати «вірно» на дзвінки. Коли дзвонив Ігор – мама повинна взяти слухавку і відчеканити: «Здоров’я бажаю, товаришу солдат», а він у відповідь : «Здоров’я бажаю, товаришу мамо». Якщо мама казала : «Привіт синулю, як ти там?» – син клав слухавку, знову набирав і чекав, щоб вона спілкувалася, як личить мамі військового. І тільки на Різдво він вітався «Христос Народився». Бо навіть там, в АТО, хлопці шанували традиції і, як вдавалося, накривали святковий стіл, запалювали свічечку і молилися.

Ніяких передчуттів щодо загибелі солдата Клима не було. Коли він приїжджав на свята до рідних, то планував, як облаштує свою кімнату, ділився мріями заробити гроші, купити машину, відкрити разом з друзями невеличкий бізнес.

Єдиним передвісником біди стала ікона. Ще коли Ігор був в АТО. Мама чекала, коли ж син повернеться. А те, що мав дівчину, то думала: син прийде з війни, буде одружуватися і вінчальна пара ікон, вишита бісером маминими руками, буде готова. Образи повісили сину в кімнаті. Та перед Святвечором 2017-го образ із Ісусом упав, рамка побилася. Мама хотіла після свят завести до майстра, відремонтувати. А потім дізналася: на Різдво в Ігоря поцілила куля снайпера, та її зупинив бронежилет. Мабуть, Бог пошкодував сім’ю і не дозволив затьмарити свята. А 10 січня мама домовилась з майстром відремонтувати ікону - та так і не довезла…

Того ж таки 10 січня Ігор з хлопцями були на нульовій позиції (там, де до ворога рукою подати). Ігор зазнав важкого поранення в голову. Половину черепа знесло. Мозок розтрощило. Не встиг нічого сказати хлопцям, бо смерть настала миттєво.

Хоча якраз у ті хвилини ворог нещадно «крив» українські позиції, бійці не залишили побратима. Пригинаючись, щоб уникнути куль та мін, півтора кілометра вони бігли і на ношах несли тіло солдата. Як потім розповіли рідним хлопці з 24 бригади, під час вибуху Ігор накрив заступника командира свого взводу і ціною власного життя врятував побратима. Тіло «Клима» привезли на Волинь 13 січня 2017 року, якраз коли всі родини збирались за святковим столом. Поховали його 14 січня у селі Гірка Полонка.

Ігор Климюк нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), двічі нагороджений медаллю «За оборону рідної держави» (посмертно), а також присвоєно звання почесного громадянина Луцького району та Волині. Пам’ятні дошки, що їх встановили у селах Гірка Полонка, Оконськ, а також у Луцькому навчально-виховному комплексі загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів – правознавчий ліцей з посиленою фізичною підготовкою.

Наполегливий, цілеспрямований, відповідальний, щирий, вірний друг і побратим, люблячий син і брат, патріот України.

Читайте також:

• Не встиг одружитися з нареченою: історія 25-річного Героя, який повернувся на Волинь через 9 місяців після загибелі
• У сні прийшло СМС «Пробач, кохана...»: історія родини загиблого Героя з Волині. Відео
• «Два тижні тому був вдома. Помітили, що став більше мовчати»: спомин про загиблого молодого Героя з Волині