Переселенка з Херсона відкрила в Луцьку аптеку та планує створити мережу на Волині

Як розповіла Суспільному жінка, після евакуації певний час не розуміла, що робити далі.

До початку повномасштабної війни у її родини був бізнес із 13 аптек на території Херсонської області, яким займалися близько десяти років. Всі аптеки нині на окупованих територіях та чи вціліли орендовані приміщення переселенка, каже, не знає. У центрі Херсона в Ольги Осипенко залишилося власне житло.

У Херсоні переселенка провела в окупації шість тижнів: із півторарічною донькою місяць жили під сходами у будинку її сестри. Каже: там було найбезпечніше місце, тому з дому виходили вкрай рідко.

«Два рази на тиждень за їжею. І назад в хату. Страшно було. Вони скрізь окупанти ходять, на ринку ходять, спілкуються, до тебе прислухаються. Було дуже незручно. Було страшно за дитину, тому що вона маленька», – говорить жінка.

Із бізнесом, котрий залишився в окупації, Ольга Осипенко, говорить, попрощалася. Каже: найголовніше – це життя та хороші люди, які зустрічаються на шляху. Одна з таких – переселенка з Миколаєва Ольга Енгель. Зараз жінка працює завідувачкою в аптеці Ольги Осипенко. З червня живе у Луцьку, тут шукала роботу.

«Я працювала завідувачкою аптеки в Миколаєві. Спочатку в Центр зайнятості звернулася і сама шукала. І так співпало, що ми зустрілися з Ольгою Олександрівною, вона мені запропонувала бути завідуючою. Надає оптимізму в нашій такій складній ситуації», – додала переселенка.

Дві Ольги познайомилися через центр зайнятості. Як розповіла Суспільному директорка обласного центру зайнятості Алла Куцин, до них за час повномасштабної війни щодо пошуку роботи звернулися понад 2 700 переселенців, із яких вдалося працевлаштувати 705 осіб. Додає: станом на 16 січня в пошуках роботи все ще перебували 334 людини.

Ольга Осипенко планує розширяти мережу аптек на Волині і до рідного Херсона поки не збирається. Інша Ольга хоче повернутися до Миколаєва, як тільки там стане безпечно.

Читати також: 

• У Камені-Каширському знайшли прихисток понад п’ять тисяч переселенців. У числі тих, хто опинився тут, рятуючись від війни, – і родина Миколи Пилипова  із села Баратівка Снігурівського району, що на Миколаївщині. Уже деcятий місяць вона в Поліському краї, а думка в кожного одна:  «От прийде весна – й повернемося додому». Бо немає милішого краю від того, де людина народилася й виросла. 

• Антон Берг із Маріуполя до останнього не планував залишати рідне місто. Але щодня загроза життю зростала. Орки господарювали у житлових районах неподалік. Чоловік переживав не так за себе, як за діток: п’ятирічного Марка і тримісячну Марію. Коли аптеки розбомбили та пограбували і дістати суміш для годування стало майже неможливо, Антон разом з невеликою групою знайомих наважилися рушити в дорогу. Хтось лишався в інших містах, а його доля закинула у волинське село.