Війна в Україні: спогади про полеглу журналістку

29-річна Героїня з Волині Алла Пушкарчук, позивний «Рута» загинула у четвер, 25 квітня, на Донеччині від обстрілу. Дівчина служила у 58-й ОМПБр, в мінометній батареї - працювала з бусоллю і артилерійськими програмами в планшеті. Алла захищала Україну з 2014 року.

Народилася 18 листопада 1994 року у селі Сокіл на Волині. У мирному житті - театрознавець і журналіст, розповідає Олена Білозерська на своїй фейсбук-сторінці.

«Я пам'ятаю Руту по ДУК ПС - їздила якось у грудні чотирнадцятого разом з нею в Піски. Руті тоді було не більше 20 років, вона навчалася на заочному на мистецтвознавця в університеті Карпенка-Карого і працювала в нашій пресслужбі - робила з передової фото й нариси, які підписувала «Рута Пушкарчук». Пам'ятаю, як вона телефоном з передка доволі екстравагантно переказувала своїй подрузі Арійці, бойовому медику штурмової роти, яка була тоді на іншій позиції, зміст трагедії Евріпіда «Медея», - ділиться жінка.

Потім у службі Рути була перерва, вона працювала журналісткою в «Українському тижні» і в проєкті «Читомо».

Як повідомив колишній редактор «Тижня», а тепер воїн Дмитро Крапивенко, Алла «зросла від новинаря до повноцінної культурної оглядачки», що потроху відтанула від війни, навіть вдягатися стала більш жіночно.

В Алли був коханий - Максим з Харківщини. Коли почалося повномасшабне, вони разом пішли на фронт. У війську одружилися, служили в одному підрозділі. У Рути більше не було часу знімати і писати статті, але без читання вона не могла. Возила з собою біля 20 паперових книжок, казала, що ховає їх від командира, щоб не сварився за нераціональне використання місця. У майбутньому мріяла заснувати власну книгарню. Писала з бліндажа радіодиктант національної єдності.

«Був період, коли ми були зовсім поруч на фронті, але розимнулися. Рута прислала мені маршрут, як дістатися Зайцевого(того, що під Бахмутом). Це була справжня дорога смерті, але іншої на той час вже не існувало, і я вдячний їй за ці пунктирні лінії на гуглмапі. Останній(не крайній, на жаль) раз ми говорили з нею вже в цьому році. Домовилися написати один одному, «коли будуть якісь хороші новини». Їх не сталося. Стався фатальний обстріл, який забрав життя Рути», - говорить Дмитро.

За словами журналіста, Алла була з того покоління, що дорослишало на війні і жадібно будувало плани на майбутнє. Вона колекціонувала народні прискраси, живо цікавилася культурним життям, постила фото котиків, які з нею були повсюди.

«Ніхто не замінить Аллу. Ні в мирному житті, ні в воєнному. Це невідновлювана втрата у повному сенсі. Для мене заповітом стануть її слова про те, що її бісять ветерани, які поводяться у дусі «я був в АТО, а ти хто?»є Вона не терпіла зухвальства і зайвого пафосу, Вона навіть знесла свій ФБ, щоб не загрузати в срачах», - провадить військовий.

«Попри кров та біль бачила навколо себе прекрасне»: спогади про молоду Героїню з Волині

«Ми не були подругами. Але в «Читомо» доволі маленька команда, і кожен у ній стає дуже своєю людиною для всіх. До нас не приходять люди по великі зарплати чи мільйонні аудиторії читачів, до нас приходять люди з певною прошивкою цінностей культури ще до того, як це стало мейнстрімом, які читають тексти, вміють ставити запитання і вміють цікавитися іншими. Алла Пушкарчук була саме такою», - розповідає Оксана Хмельовська.

Саме її ми обрали серед 140 претендентів на посаду новинної редакторки 2021 року, бо ідеально виконані завдання були лише в неї.

«На всіх нарадах Алла була чіткою, професійною, доброзичливою, але завжди сумною. У неї був тяжкий період: помер тато, дядько був на війні, хворіла мама коханого, і ми намагалися її розважити якимись творчими завданнями, підбадьорити. Часом здавалося, що це неможливо. Вона була хорошою журналісткою, її репортаж був відзначений на конкурсі «Самовидця», а фотопроєкт - на конкурсі газети «День». В неї вдався чудовий проєкт спільно з ПЕН «Люди з порожніх стільців» - серії портретів ув'язнених письменників і журналістів, переважно з Криму, для неї нагадувати про цих людей було вкрай необхідно. Її репортаж із Нью-Йоркського літературного фестивалю, на який вона дуже хотіла поїхати у відрядження, містив коментарі Віки Амеліної, ідеєю якої вона щиро захоплювалася«, - додає жінка.

Війна забрала 6 років життя витонченої естетки, театралознавиці, талановитої журналістки і читачки, яка вміла глибоко аналізувати прочитане, почуте й побачене.

«Смілива, рішуча, послідовна і уперта, дуже розумна і дуже чесна. Ніколи не робила із себе героїню, але завжди робила героями інших», - каже Володимир Демченко.

«Неймовірна, тендітна, розумна, красива дівчина-воїн, бусолістка, яка розписувала підвали віршами Жадана, прикрашала квітами й книжками хати в яких жили коли мінялися з позиції. Попри кров, біль і цю жахливу війну знаходила і бачила навколо себе прекрасне. По всій лінії фронту де би не була рятувала тварин», - розповідає Олена Козаченко.