Потрапив у епіцентр вибуху у навчальному центрі: на Волині попрощалися з Героєм Олександром Козаком

Про це повідомили в Ковельській міськраді.

Він дуже хотів повернутися додому — туди, де кажуть, лікують навіть стіни. Та, на превеликий жаль, довгі місяці надії завершилися непоправним горем. Серце воїна Олександра Козака зупинилося через важке поранення, отримане в червні цього року, коли він потрапив у епіцентр вибуху у навчальному центрі.

Переважна частина життя Олександра пов’язана з Ковелем. Він навчався у ЗОШ №4, а фах техніка-технолога здобув у місцевому машинобудівному технікумі.

Після строкової військової служби, яку проходив у Яворові на Львівщині, повернувся до рідного міста. Тут одружився з Вікторією. Разом вони виховували її доньку Катерину, якій тоді було лише три роки.

Понад двадцять років займався підприємницькою діяльністю. У різні періоди життя змінював роботу, бував на заробітках. Останнім часом Олександр разом із дружиною працювали у закладі дошкільної освіти №12.

Звичайна українська родина — зі своїми щоденними турботами, планами й мріями. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він, попри проблеми зі здоров’ям, казав, що як прийде час — стане на захист України.

У грудні минулого року Олександра мобілізували. Спершу служив на Ковельщині, а вже у лютому був переведений до 37-ї окремої бригади морської піхоти та направлений на Херсонщину. Там у складі військової частини А4635 стрілець-снайпер виконував завдання, пов’язані з переправою техніки до лінії фронту.

Олександр був людиною доброї душі — спокійним, уважним до рідних і друзів. Цінував тишу, знаходив розраду в книгах. Під час телефонних розмов із близькими ніколи не нарікав на військові будні.

У травні його відправили на навчання. Саме там, 4 червня, ворог цинічно вдарив балістичними ракетами по навчальному центру, де наші воїни проходили бойову підготовку. Олександр зазнав надзвичайно тяжких поранень хребта та внутрішніх органів.Почалося тривале лікування у медичних закладах Полтави, Львова, Чернівців, Ковеля.

Олександр усвідомлював, що вже ніколи не зможе стати на ноги, проте не втрачав віри. Залишався оптимістом, будував плани на майбутнє: мріяв облаштувати майстерню, зайнятися реставрацією старих металевих речей. Уже навіть придбав необхідне обладнання через інтернет і відправив додому.

Наслідки війни виявилися сильнішими за медицину. 2 листопада в одній із львівських лікарень Олександр помер.

«Україна втратила Захисника, а рідні — люблячого чоловіка, батька, сина, брата. Людину, яка щиро любила життя, цінувала кожен день і кожну дрібницю в ньому.

Висловлюю щирі співчуття дружині Вікторії, доньці Катерині, мамі Людмилі Іванівні, брату Олегу, усім рідним і близьким Олександра», — сказав міський голова Ігор Чайка, звертаючись до присутніх на прощанні.

Олександрові Козаку було 53 роки. Попереду в нього могло бути ще стільки щасливих днів, моментів у колі рідних і друзів... Та війна відібрала його майбутнє.

Поховали бійця на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині захисника! Вічна шана та слава Герою!