Пройшов шлях від курсанта до полковника: історія рятувальника з Волині

Знайомство Мирослава Пастуха із професією вогнеборця розпочалося задовго до того, як він одягнув форму. Ще хлопчиком він приходив із батьком у диспетчерську пожежної частини, де бачив, як із ревом виїжджають червоні пожежні машини, як серйозно й зосереджено працюють рятувальники. Історію рятувальника розповідає Головне управління ДСНС України у Волинській області.

«На 90% на мій вибір вплинула сім’я», - зізнається він.

Пожежно-рятувальна справа в його родині, не просто професія, а справжня традиція служіння людям.

Кар’єра Мирослава почалася в Луцьку, в одній із центральних частин міста. У 23 роки він став начальником караулу, очоливши людей, які були старшими за вислугою й досвідом. Це стало першим серйозним випробуванням: об’єднати різних за характером і віком рятувальників у злагоджений колектив, навчитися слухати кожного й водночас упевнено вести за собою, коли кожна секунда на рахунку.

У його досвіді, десятки врятованих життів, гасіння великих і малих пожеж, постійна відповідальність за тих, хто поряд. З початком повномасштабного вторгнення його служба набула нового значення. Рятувальники на Волині, як і по всій Україні, тепер не лише борються з вогнем чи розбирають завали, а й протистоять наслідкам війни: обстрілам, руйнуванням, вибухонебезпечним предметам.

Серед сотень тривожних викликів Мирослав особливо пам’ятає випадки, коли під загрозою опинялися діти. Один із таких стався в Луцьку, на проспекті Молоді. У багатоквартирному будинку спалахнула пожежа в одній із квартир через побутовий прилад. По радіостанції передали: «У квартирі є діти». Ті кілька хвилин, поки рятувальники мчали з гаража до місця виклику, здавалися вічністю.

На місці - задимлений під’їзд, двері у вогні, густий дим. За цими перешкодами - двоє дітей, залишених удома без нагляду. «Коли чуєш, що там діти, не думаєш про небезпеку», - згадує Мирослав. Його команда вибила двері, швидко зорієнтувалася в задимленій квартирі й винесла переляканих дітей на руках. Їх передали медикам, на щастя, без опіків і втрат. Цей випадок назавжди закарбувався в пам’яті.

Поза службою його місцем сили є сім'я. Саме в родинному колі він відновлює енергію після напружених змін, знаходить відповіді на складні запитання, черпає натхнення та мріє про мир в Україні. Мирослав активно підтримує захоплення власних трьох дітей і переконаний: діти мають зростати у середовищі, де є свобода вибору. Якщо хтось із них продовжить династію рятувальників, це стане для нього особливою гордістю. Адже найбільший скарб - дати дітям можливість бути собою.

За понад двадцять років Мирослав пройшов шлях від курсанта до полковника. Він переконаний: сила служби 101 у людях, які працюють пліч-о-пліч. Особистий приклад командира, його готовність іти у вогонь разом із рятувальниками створюють справжню довіру.

Нещодавно за сумлінне і високопрофесійне виконання службових обов`язків під час ліквідації наслідків обстрілів Мирослав Олександрович нагороджений нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації».

Читайте також:

• У Луцьку нагородили рятувальників, які врятували трьох дітей на Стиру
• 14 років служби заради безпеки життя людей: історія рятувальника з Луцька