«Ми будуємо мости та засипаємо ями, що зʼявилися в історії», - поляк Пьотр Зигарський, що евакуював дітей з Волині

У березні 2022 року за сприяння Пьотра Зигарського до Польщі евакуювали вихованців дитячого будинку у селі Затурці, що на Волині. Дотепер волонтер опікується дітьми та всіляко підтримує Україну. Журналістка ВСН поспілкувалася з паном Пьотром в межах Zoom-конференції та з'ясувала головну мотивацію волонтера.

- Пане Пьотр, розкажіть, як відбувалася евакуація дітей з села Затурці на початку повномасштабного вторгнення в Україну?

- У перші дні війни поляки кинулися допомагати на кордоні. Допомога була дуже велика, багато поляків стояли на кордоні та переносили дітей і їхні валізи. Переносили українок, жінок та їхніх дітей через кордон. Я також стояв на кордоні в Перемишлі і отримав інформацію від Наталії Дуди, що потрібно евакуювати дітей з дитячого будинку у Затурцях.

Там перебували українські діти, сироти з інвалідністю. І протягом однієї години ми організували для них транспорт з кордону, ночівлю, харчування та догляд. І всі ці діти за три години дісталися із Затурців, зі свого дитячого будинку, до Кавенчина біля Щебрешина. І вони там донині.

- Чи пригадуєте свої емоції в той момент? Що було на думці?

- Я ніколи не забуду один момент. Коли ми перетинали польський кордон, польські поліцейські та прикордонники переносили цих дітей на руках з автобуса до автобуса. І я дав кожній дитині м'яку іграшку - ведмедика для обіймів. Вночі ми приїхали до Кавенчина і один із хлопців, Юра, поклав цього ведмедика на ліжко і накрив його своєю курткою. Щоб цей ведмедик був тепер у безпеці.

І це був такий момент, коли я визнав, що стався недолік. Бо українська сторона казала мені, що це будуть дуже слухняні та милі діти. А виявилося, що я привіз з кордону маленьких злодіїв. Саме злодіїв, бо ці діти з першого моменту вкрали наші серця. Тож для нас ці діти - наші. Вони завжди були і будуть українськими, і для нас вони вже наші.

З першого дня ми намагаємося, щоб їхнє життя було, як у сім’ї, щоб цим дітям нічого не бракувало. На самому початку діти боялися виходити з дому, коли літали вертольоти. Коли ми показали дітям, що ці вертольоти - польські та американські, діти вийшли з дому і сказали, що наші летять. Бо вони вже знали, що їм нічого не загрожує. Сподіваюся, що ця війна швидко закінчиться і діти зможуть безпечно повернутися до своєї країни.

- Чому ви вирішили допомагати українським дітям? В чому мотивація?

- Ваше покоління молодих людей має пам'ятати про те, що колись допомагали полякам в Європі під час Другої світової війни, і сьогодні ми маємо віддати цей борг і допомагати українцям, щоб ви допомагали наступним народам, які потребуватимуть допомоги. Це така естафета допомоги дітям.

Ця естафета йде по всій Європі вже сто років, під час кількох воєн, коли всі народи допомагають один одному. І як юрист, і як людина, і як батько, вважаю, що треба допомагати один одному, тому що таким чином ми будуємо мости між народами і засипаємо ями, які десь там в історії з'являлися.

- На чому наразі зосереджена робота вашого фонду?

- Діти, які є повними сиротами або батьки яких позбавлені батьківських прав, які знаходяться в Кавенчині біля Щебрешина. Ці діти з нами від початку війни. На цьому зосереджена наша увага, бо з 1 березня 2022 року ми маємо сиріт у Польщі в тому ж місці. Це вже понад 800 днів опіки над цими дітьми, і вони будуть з нами до кінця війни.

Це наше головне завдання. Також ми відправили в Україну понад 2,5 мільйона євро гуманітарної допомоги для фронту. В перші дні повномасштабної війни ми прийняли понад 900 осіб, які потребували допомоги. І ми продовжуємо допомагати. Два дні тому до нас приїхав ще один хлопчик, сирота, який зараз з нами в команді. Наразі уже оформили для нього польські документи, щоб він мав статус біженця.

Ми будемо допомагати доти, доки Україна не переможе, а також щоб війна не поширилася далі на Європу.

- Знаємо, що також ви проводите конкурси. Нещодавно сім волинян стали призерами конкурсу імені Ірени Сендлер, тож невдовзі на них чекає подарунок - поїзка до Варшави, Парижу та Берліну.

- Так, це був перший міжнародний польсько-український конкурс на Волині імені Ірени Сендлер, яка під час Другої світової війни допомагала єврейським дітям, і сім чудових учнів з Волині поїдуть зі мною та Наталією Дудою до Парижа, Берліна та Варшави. Це буде нагорода за їхні чудові досягнення.

Конкурс проходив під патронатом польської міністерки культури та голови Волинської обласної ради Григорія Недопада. Для нас дуже важливо, щоб ми будували такі зв’язки, щоб показувати молодим людям, наприклад, як мій син Денис, що Європа – єдина, світ – єдиний, і ми всі – однакові люди. Ми живемо на одній планеті і разом створюємо цей світ, незалежно від кордонів.

Найважливіше - це те, щоб ми сьогодні ставилися один до одного як брати, як сім’я, допомагали один одному, тому що війна ще не закінчилася. Війна ще триває, і виграємо ми лише тоді, коли будемо діяти разом.

- Чи часто буваєте в Україні?

- Під час війни я кілька разів був у Києві. Також був на передовій. І тричі був у Луцьку на запрошення Григорія Недопада. Ми постійно на зв’язку і готуємося до відбудови української держави. Ми будемо створювати міжособистісні зв’язки, щоб Україна якомога швидше вступила до Європейського Союзу та НАТО після війни. Ми дуже цього хочемо і прагнемо. 

- Наступного року фонду «Честь допомоги дітям» виповнюється 10 років. Чи велика у вас команда?

- Нічого з переліченого мною не могло б бути втілено, якби не наша команда людей, які працюють з нами. З польського боку це понад 30 осіб, а з українського боку також близько 30 осіб, які постійно з нами на зв’язку та допомагають. Психологи, вчителі, волонтери, люди, які приїжджають грати з дітьми. Дуже багато людей залучено до того, щоб діти перебували у хороших умовах у Польщі. 

- З такими людьми, як ви, перемога дійсно ближча з кожним днем. Щиро дякуємо вам та всій команді фонду «Честь допомоги дітям».

- Дай Бог скорішої перемоги! Слава Україні, слава Польщі!