«Російська культура не повинна бойкотуватися у світі», - відомий оскароносний режисер з волинським корінням

Про це він розповів у інтерв'ю НВ.

На цьому тижні Україну відвідав знаменитий французький режисер, володар премії Оскар Мішель Хазанавічус. Він став амбасадором фандрайзингового фонду United24, що збирає допомогу для України. Режисер опікуватиметься напрямком Відбудова України. Під час візиту він зробив перший внесок на відбудову зруйнованої багатоповерхівки в Ірпені. Крім того, у січні він передав 125 тис. євро на відбудову лікарні в Ізюмі до Фундації Олени Зеленської, ці гроші він зібрав для України, влаштувавши благодійний аукціон.

 Щоб дістатися до України, Мішель Хазанавічус провів у переїздах залізницею 24 години. Як зізнався режисер, це була найдовша подорож залізницею з дитячих років. На запитання, чи не страшно було їхати до країни, охопленої війною, і чи бува не відмовляв його хто від поїздки, Хазанавічус у відповідь усміхнувся.

«Ні. Зовсім ні. Я гордий тим, що я зміг приїхати до України. Я сприйняв поїздку за честь, а не як ризик», - зізнався він.

- Що ви знали про Україну до початку російської агресії?

- Україна - не чужа для мене країна. Моя бабуся народилася у місті Ковель. Крім того, коли я працював над фільмом Пошук, який частково знімався у Грузії, мені вдалося попрацювати з кількома акторами з України.

- Ми, українці, зараз повертаємося до свого коріння. Чи добре ви знаєте своє коріння? Чому ви вчите своїх дітей?

- Я родом з родини євреїв. Усі мої чотири дідусі та бабусі народилися хто в Польщі, хто в Україні, а мій дідусь, чиє прізвище я успадкував, - у Литві. Людині дуже важливо знати своє коріння. Історія моєї родини розпочалася з Голокосту - батьки моїх батьків, мої батьки - ми походимо з цієї страшної історії.

Звичайно, я дещо розповідав дітям. Але мати двох мої молодших дітей родом з Аргентини. Це дещо шизофренічна ситуація, бо це зовсім інший світ, зовсім інша культура. Тому я не дуже хочу випереджати події, знаю, що в якийсь момент вони самі зацікавляться історією родини, але так, я дещо їм розповідаю, знайомлю з історією єврейського народу через книги, наприклад, твори Іцхака Башевіс-Зінгера. Звичайно, я хочу, щоб вони знали своє коріння.

- Ви відвідали Ірпінь і Бучу. Що вас вразило найбільше в Україні?

- Коли я був у Бучі, місто справило на мене дуже важке, гнітюче враження. Звичайно, я раніше бачив фото з Бучі, масові захоронення, тіла на дорозі, але зовсім інше враження справляє спілкування з людьми - воно навпаки потужне.

Але є дещо, що вразило мене найбільше - це люди, з якими ми розмовляли в Ірпені, де йшли сильні бої з російськими військами і де вдалося їх зупинити. Серед них були герої війни, які поводили себе як нормальні люди, а не як люди, одержимі війною. Адже люди, що пішли воювати, можуть бути глибоко травмовані нею, бо вони бачили смерть близько.

Але вони зовсім не такі. Вони дуже веселі, у них чудове почуття гумору, вони абсолютно нормальні, вони мають цю силу життя, що набагато більше за те, через що їм довелося пройти. Вони не намагаються прикидатися. Мер Ірпеня показав мені фото перших днів війни, коли захисники не мали жодного захисту, жодної військової форми. В них була лише зброя. Вони були вдягнені як звичайні перехожі на вулиці чи як звичайні робочі, тільки зі зброєю. Цей контраст між звичайними людьми та надзвичайною подією захопив мене.

- Ви влаштували благодійний аукціон і зібрали гроші на допомогу Україні? Які аргументи ви знайшли для колег, щоб вмовити людей взяти участь в аукціоні?

- Мені хотілося зробити не просто якусь розвагу, а щоб люди залишились задоволені від того, що вони зробили щось корисне. І я жодним чином не хотів, щоб люди відчували себе винними.

Отже я склав листа, в якому написав, що мені немає сенсу розповідати вам, що відбувається. Ви і без того все знаєте. Я намагаюся зібрати гроші, бо вони їм потрібні для багатьох цілей. Також українцям потрібно знати, що люди за межами України їх підтримують їх. Я написав, що шукаю якісь предмети та речі з їхніх фільмів, або з персональних колекцій. Мені потрібні були унікальні предмети, тому я просив не надсилати підписані постери.

Дехто не відповів з якихось причин, дехто відповів дуже швидко. Іноді мені доводилося відправляти ще одного листа, бо я не був впевнений, що адресати його отримали. Але якщо хтось не відповідав, я не давив на них. А ті люди, хто брав участь в аукціоні, робили це з великою віддачею.

Дехто був дуже швидким у відповіді. Наприклад, Том Генкс. Він відповів десь через 10 хвилин. Я був здивований. Я зрозумів, що, як правило, коли ти спонукаєш людей розширити сферу дії, вони відгукуються. Але моя робота - знімати фільми, а не збирати гроші. Це був новий досвід для мене. Ми не знали, що робити, з чого починати. Тому оскільки ти не знаєш, тому й нічого не робиш. Але, коли ти все ж таки починаєш щось робити, в решті решт щось відбувається. І, виявилось, що люди були раді взяти участь.

- А як проходив аукціон і чи легко вдалося знайти покупців?

- Знайти покупців - це була інша складна частина роботи. Якщо вже мова зайшла про Тома Хенкса, то він відправив мені, власне не мені, а вам, для України, друкарську машинку, бо він пристрасний колекціонер друкарських машинок. І для початку треба знайти хоч одну людину, яка буде зацікавлена у придбанні друкарської машинки. Але одна людина - це недостатньо для аукціону. Треба як мінімум дві людини, які будуть змагатися за цю друкарську машинку. Це не так просто. Зрештою, цю друкарську машинку придбав я. (Посміхається.)

 А взагалі, у пошуках покупців я зв’язався із аукціонним домом Artcurial. Вони мені дуже допомогли. Також я телефонував всім, кого я знав, і всім, про кого я знав, що вони знають людей, у яких є гроші. І я просив: «Подзвоніть своїм багатим друзям. Приведіть їх на аукціон». І таким чином ми зібрали ці гроші.

- Ви стали першим амбасадором United24 у Франції. Що саме ви плануєте робити?

- Так, і для мене велика честь долучитися до цієї роботи. Це для мене справжній виклик. У мене досить вузька сфера діяльності, бо я не політик, не власник якоїсь індустрії, у мене немає великих грошей, але мені дуже хотілося допомогти. І я маю надію зробити все від себе залежне там, де моя допомога буде найдієвішою і найкориснішою.

- Назва вашого фільму Z, що мав стати відкриттям Каннського фестивалю 2022, збіглася із літерою Z, яку російські загарбники використовують в якості свастики. Як швидко ви зрозуміли, що назву обов’язково треба змінити?

- Так, ми бачили, що ситуація розвивається дуже швидко. Ми дискутували з продюсерами, дистриб’юторами. Адже у нас було готове все: постери, афіші, трейлери з тією літерою Z. Одночасно у нас були криваві постери із зомбі, адже це комедія про зомбі. Тому дуже було б неприємно випустити таки кривавий постер із цією літерою.

 Дехто казав, та ну, це ж просто літера… ніхто не пов’яже ці дві події. Але я казав ні: «По відношенню до українців це дуже жорстоко. Це було б гарним сигналом, якщо ми змінимо назву». До того ж мені та організаторам фестивалю написали кілька українських режисерів та продюсерів із проханням змінити назву. Добре, що вони написали, це допомогло ухвалити рішення. Листи стали додатковим аргументом у дискусії, адже, чесно кажучи, було дуже складно довести, що ця зміна необхідна.

- Чи розділяєте ви заклики до бойкоту російської культури у світі?

- Це дуже складне питання на мою думку. Особисто для себе я не знайшов відповіді. Безвідносно до національної приналежності культури я глибоко сподіваюсь, що культура — це останнє поле, яке пов’язує людей, що перебувають у конфлікті, або країни, що воюють, останній, так би мовити, місток. Культура - це спосіб поширення думок.

Але я розумію позицію України. Проте, мені здається, що бойкот - останнє найгірше рішення. Тому я не дуже хотів би вдаватися до нього. Наприклад, у минулому році подивився фільм одного російського режисера, точно не пам’ятаю його імені та назви, але фільм розповідає про Сталіна і проводиться паралель із Путіним. Мені б хотілось, щоб якомога більше людей подивилися цей фільм. Але я розумію, якщо ми відкриємо двері, то вони залишаться відкритими, і тому для мене це складне питання.

 Адже, якщо мова йде про пропаганду, то, звичайно, відповідь дуже проста. Зрозуміло, що сьогоднішня Росія все обернула на роботу пропаганду, навіть спорт. Але глибоко в душі, можливо, тому що я сам представник культури, я сподіваюсь, що культура - має бути виключенням. Але я не впевнений, що правий.

- Як режисер, чи побачили ви щось, що може стати ідеєю для вашого майбутнього фільму?

- Я вважаю себе режисером комедійних фільмів, а те що відбувається в Україні - це глибока і потужна історія, і це зовсім не про комедію. Мені дуже хочеться робити комедійне, світле кіно. Мені подобається приносити задоволення, радість глядачам у кінотеатрах.

Я почув багато цікавих історій про долі людей, які надихають, але у мене ще рік до завершення мого нового фільму, робота над ним вимагає дуже багато часу. Це буде анімаційний фільм, адаптація книги французького автора Жан-Клода Грюмбера. Він розповідає про життя хлопчика з французької єврейської родини у період Голокосту. На шляху до Освенціма його батькові вдалося виштовхнути з потяга, і дитину знайшла бездітна польська пара. Це красива і глибока історія про кохання та дітей.

Читайте також:

• «Якби я чекав натхнення, я випускав би одну пісню на рік»: відомий співак з Луцька розповів про свою творчість, війну та участь у талант-шоу.
• Українці можуть зустрітися із зіркою «Гри престолів» за донат на ЗСУ: що відомо.
• Голівудському актору висунули офіційне звинувачення через вбивство операторки з України