Щоб не травмувати маму, казав, що лікує застуду: лучанин, який втратив на війні ноги, мріє знову ходити
24 лютого 2022 року ворог показав свої справжні наміри. Після ракетної атаки на Луцьк Олександр Мельник пішов до військкомату.
Про це йдеться в сюжеті ТРК «Аверс», передають Волинські новини.
«У мене дід в УПА воював. Він дуже радів, як стала Україна вільною. Він казав, що кацапи так просто нас не відпустять, ніколи в житті. От і я думав, що колись вони все-таки нападуть. Нападуть, тому що не можуть допустити, аби ми жили вільно. Вони з нами воюють 300 років», – говорить військовий Олександр Мельник.
«Любиш щось конкретне, наприклад, Луцьк, маму, сина, дівчину. Ти їх захищаєш. Вважаю, що це правильно. Щось абстрактне захищати важко. Вирішив: поїду. Відправили нас на Донеччину, тому що там треба їх зупиняти, щоб вони не йшли далі, не вбивали, не ґвалтували і не грабували», – додає військовий.
26 травня чоловік пішов із побратимами на позицію. На жаль, проти ворожих мінометів вони були безсилі.
«Ми йшли міняти хлопців. Потрібно було йти пішки, бо машини не доїжджали. Йшли приблизно 3,5 кілометра. Видно, вони нас чекали. Зразу накрили мінометним вогнем. Хлопець, який перший проскочив, наклав нам турнікети. Хлопці довго витягували нас – до чотирьох годин. Вручну витягували, витягували і квадроциклом, і БМП, і швидкою допомогою. Дякуючи їм, ми залишилися живі», – пригадує військовий.
Після важкого поранення Олександр, щоб не травмувати маму, казав, що в госпіталі лікує застуду. Момент, коли усвідомив, що втратив обидві ноги, став справжнім ударом.
«Перший час аж плакав. А потім думав, що потрібно жити далі. Життя ж не закінчилося. Буває, люди з гіршим живуть. Тому потрібно жити, шукати щось хороше та оптимістичне», – впевнений Олександр Мельник.
Нині чоловік проходить реабілітацію. Попри те, що він – у рідному місті, додому повернутися не може. Старі багатоповерхівки не розраховані на людей з інвалідністю.
«Старий радянський восьмиповерховий будинок, куди ні в ліфт, ні в під’їзд не заходить візок. Мені пропонували на деякий час додому піти, але не виходить ніяк. Потрібно щось думати, продавати, шукати. А це знову ж таки великі кошти. Поки в госпіталях, а потім на протезах буде легше додому потрапити», – зауважує військовий.
Він наголошує: ціна незалежності дійсно висока. Сподівається, що скоро війна все ж завершиться нашою перемогою, й захисники повернуться до своїх домівок. Головне – не втрачати віру в майбутнє.
«Головне – не впадати в депресію й не зловживати різним… Мрію до Нового року стати на ноги, назбирати кошти на сучасні протези», – ділиться Олександр.
Українцям, які лишаються у своїх домівках під відносно мирним небом, варто пам’ятати, що війна триває, і підтримувати наших захисників не лише словами.
Читайте також:
- Легендарна собака Жужа возз'єдналася з бійцем з Волині, якого врятувала під Бахмутом
- Отримав тяжке поранення обох ніг на «нулі»: у волинській бригаді служить велетень
- «Країну треба захищати», — парамедик з Волині звернувся до ухилянтів, які бігають від військкомату