Серебрянський ліс: боєць волинської бригади - про найбільше пекло бойових дій

Серебрянський ліс: боєць волинської бригади - про найбільше пекло бойових дій

Захиснику з Волині Володимиру Осіюку - 35. Нині він командир відділення 100-ї окремої механізованої бригади. У перші дні вторгнення сам прагнув отримали повістку, щоб стати на захист країни. 

Про це Суспільному розповів військовослужбовець.

З його слів, у перший день збройного вторгнення Росії в Україну їздив по рідному селу на Ковельщині, аби відшукати старосту та отримати повістку.

«24 лютого подзвонила мама і каже: «Вов, ти бачив, що почалась війна?» Кажу: «Ні». До обіда ще почекав, з обіда почув, що роздають повістки. Подзвонив сам до нашого старости і попросив повістку. Машиною найшов сам, взяв повістку в руки і поїхав в Ковель в військкомат», — сказав чоловік.

Володимир Осіюк зазначив: його рішення про вступ до війська спочатку прийняли не всі. У складі волинської бригади, а тоді ще ТРО, він потрапив під білоруський кордон, де відбувалися заняття й навчання для бійців як-от риття окопів, оборонні та бойові дії, тактична медицина.

«Друзі не вірили, що піду, думали, що так просто балабол. Сім'я не хотіла щоб ішов і мама особливо, але так як тато пройшов Афганістан, то був той запал, щоб захищати свою країну, своїх дітей», — розповів волинянин.

Серебрянський ліс: боєць волинської бригади - про найбільше пекло бойових дій

Після теорії та практики, отриманої на Волині, волинську «Сталеву сотку» передислокували на схід, де, зі слів Володимира Осіюка, саме пекло бойових дій. Бригаду відправили на Лиманський напрямок — у Серебрянський ліс.

Чоловік зазначив: бійцям було страшно, але страх вдалося перебороти, адже отримали команду тримати певні позиції. З його слів, найважче було в перші дні, коли для кожного воїна все — нове.

«Так як я був командиром відділення, я вів за собою побратимів, і кожен мав якусь задачу виконувати на рубежі, щоб стримувати агресора. Як ми тільки прийшли на той рубіж, агресор звідкись дізнався, що нові й одразу почалися штурми в перші дні, але дякувати Богу ніхто не злякався, і ми стримали штурми», — розповів захисник.

Серебрянський ліс: боєць волинської бригади - про найбільше пекло бойових дій

Волинянин постійно був на зв'язку зі своїми рідними. З його слів, телефонував спершу мамі, щоб не хвилювалася, адже мала онкозахворювання, а потім дітям і дружині. У червні цього року мами Володимира Осіюка не стало.

«Вона (мама — ред.) сказала, що мені щось погано, знов назначили хімію. Кажу: «Мам, не хвилюйтеся, все буде добре». Була надія, що все буде добре, мама дуже чекала, що я приїду і з дня на день мав би приїхати, але так сталось, що не дочекалася», — сказав військовий.

Дружина та двоє синів, розповів боєць 100-ї механізованої бригади, найбільша його розрада зараз. З його слів, сім'я завжди зустрічає з обіймами.

«Діти все розпитують: «Тато, а в тебе є гранати? А в тебе є така там машина? Тато, а що ти там робиш?» Старший Сергій, то він скромніший, а менший Сашик як приїжджаю, то рахуй кожен день зі мною: «Тато я з тобою! Тато, завези нас на озеро», — каже чоловік.

Сини, зі слів чоловіка, сильно сумують і потребують батьківської уваги. Постійно хвилюється і дружина, сказав Володимир Осіюк, котрій також потрібна підтримка.

«Двоє дітей, а так як хлопці, то є хлопці. Треба, щоб батько часом і крикнув. Як на сході був, то вона каже: «На трубку, скажи їм щось, щоб послухалися», — розповів захисник.

Серебрянський ліс: боєць волинської бригади - про найбільше пекло бойових дій

Після короткотривалих відпусток вдома, говорить командир відділення 100-ї механізованої бригади, все одно хочеться повертатися в стрій, до побратимів.

«Бачення зовсім інше. Приїжджаєш, і як не у своїй тарілці. Якось не так, все по-іншому. Назад туди уже до хлопців тягне, бо вони як брати вже стали, побратими. Довго служиш, діти ростуть, хочеться і з ними проводити час, і десь на природу виїхати», — каже чоловік.

Зараз Володимир Осіюк перебуває на відновленні на одному з полігонів у західній частині України. З його слів, розслабитись собі не дозволяє, адже війну ще не завершено.

«Коли поїдемо знову туди, на схід, може всі навики і не знадобляться, але потрібні нам ми зможемо використати в ситуаціях, які в нас можуть виникнути. Думаю, що ми переможемо! Залежить, напевно, як підтримає нас Захід зброєю і всім іншим. Якби Захід підтримав нас цим всім, плюс наша мотивація, та й перемога за нами!» — додав військовий.

Серебрянський ліс: боєць волинської бригади - про найбільше пекло бойових дій

Читайте також: 

Можливо зацікавить

«Матрос» з волинської бригади: історія стрільця-санітара, що став на захист у День Незалежності та витримав 49- і 42-денні ротації
історії війни

«Матрос» з волинської бригади: історія стрільця-санітара, що став на захист у День Незалежності та витримав 49- і 42-денні ротації

2 роки і 7 місяців був у полоні: на Волині зустріли 23-річного військовослужбовця Олександра Люфта
відео

2 роки і 7 місяців був у полоні: на Волині зустріли 23-річного військовослужбовця Олександра Люфта

«Тату, дякую, що зберіг мені Україну»: історія Героя, який жив на Волині та врятував побратимів ціною життя
фото

«Тату, дякую, що зберіг мені Україну»: історія Героя, який жив на Волині та врятував побратимів ціною життя

Вдома з перемогою чекає велика родина: історія бійця волинської бригади
історії війни

Вдома з перемогою чекає велика родина: історія бійця волинської бригади

«Не подобається - їдьте потягом»: інваліду війни перевізник відмовив у пільговому проїзді з Києва до Луцька
відео

«Не подобається - їдьте потягом»: інваліду війни перевізник відмовив у пільговому проїзді з Києва до Луцька

Весільний коровай, тужлива мелодія і море квітів: громада на Волині прощалася з Героєм Романом Карпюком
фото

Весільний коровай, тужлива мелодія і море квітів: громада на Волині прощалася з Героєм Романом Карпюком

«Колись «строковик» — нині знову воїн»: історія бійця волинської бригади
історії війни

«Колись «строковик» — нині знову воїн»: історія бійця волинської бригади

«Він був непохитним щитом України»: історія життя й трагедії прикордонника Сергія Деркача з Волині

«Він був непохитним щитом України»: історія життя й трагедії прикордонника Сергія Деркача з Волині

«Найважче – втрачати побратимів, з якими воював із перших днів»: історія воїна «Ската» зі Сталевої Сотки

«Найважче – втрачати побратимів, з якими воював із перших днів»: історія воїна «Ската» зі Сталевої Сотки