Служать в одній бригаді, але бачаться рідко: історія мами і сина – бійців волинської 14 ОМБр

Історію родини розповіли у 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого.

«Для мене важливо відчувати себе частиною чогось великого та важливого в Україні та в усьому світі. Звісно, нелегко, але рух вперед завжди додає сил», – каже Вікторія.

Своїм прикладом вона не раз в житті навчала сина важливим речам. Щоб з дитинства син полюбив книги, вони читали по черзі. Мама – п’ять сторінок і дві – син. Ніколи не підвищувала голос на сина, а навпаки, ласкавим словом намагалася виховувати.

«Був випадок, коли однокласники сина завели мову про те, як кого вдома називають під час сварки. Хлопці розказують, а мій Максим мовчить. Питають у нього, а він каже: мене не сварять, мене люблять! Це дуже важливо, особливо в наш час: відчувати дитину, її настрій, бажання та прагнення. І просто підтримувати», – переконана жінка. 

Через пів року після того, як Вікторія пішла служити в Князівську бригаду, Максим теж став її бійцем. Каже, що дуже хотів, аби служба була такою, де все чітко й зрозуміло.

В районні ведення бойових дій мамі і сину не часто доводиться зустрічатися, попри те, що служать в одній бригаді. Але короткі зустрічі потужно заряджають їх обох і додають сил боротися далі.