Сумне Різдво: у Ковелі сотні людей прийшли віддати останню шану Героям, які з перших днів війни стали на захист країни

Про це повідомили у Ковельській міській раді. 

Цього дня багато згадували про Віктора, Олександра. Говорили про цих світлих, хороших людей, які рятували свою країну, кожного з нас. Про їх долі, життєвий шлях розповів під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.

Віктор Кулик народився 5 липня 1991 року. Навчався у ЗОШ №8, далі – у Ковельському професійно-технічному училищі, яке закінчив з відзнакою, отримав фах газоелектрозварника. Вступив у Нововолинський електромеханічний технікум і паралельно – у Маріупольський Приазовський державний технічний університет на заочну форму навчання за спеціалізацією технології та устаткування зварювання.

Під час академічної відпустки відслужив строкову службу у Президентському полку при Генеральному штабі ЗСУ. За зразкову службу нагороджений Грамотами та Подяками командування.

Повернувся в рідне місто й почав свій трудовий шлях ремонтником великовагових автомобілів. Техніка – це його покликання. Немає такої машини, у якій би Віктор не розібрався: як вона влаштована, як її можна відремонтувати.

У Ковелі зустрів свою майбутню дружину Оксану. У них підростає син Артемко, якому 30 грудня виповниться вісім років.

Віктор був прекрасним сім’янином: добрим, розсудливим, завжди міг знайти правильне слово, розрадити. Він постійно піклувався про свою маму Галину Миколаївну, яка фактично самотужки виховала його, та сестричку Дарину. Допомагав їм у всьому. Галина Миколаївна щоразу приходить на площу провести в останню дорогу воїнів, а нині вона переживає найстрашніше випробування у своєму житті – проводжає у засвіти свого власного сина.

Повномасштабне вторгнення застало Віктора у Харкові, куди він привіз розвантажувати вантаж, який доставив з Німеччини. По дорозі додому прийняв рішення – стати на захист країни. 25 лютого він уже був записаний у ковельський батальйон 100-ї окремої бригади територіальної оборони, яка згодом стане легендарною «Сталевою Соткою» і воюватиме на багатьох гарячих напрямках фронту.

Їх разом зі своїми побратимами пройде і Віктор. Він був дуже надійним, людяним, мав загострене відчуття справедливості. Він з тих, хто не залишить в біді, прийде на допомогу.

19 грудня на місце дислокації відділення ремонтно-відновлювального батальйону, командиром якого був Віктор, прилетіла керована авіаційна бомба вагою 250 кілограмів. Вона знищила не лише будівлі й техніку, але й забрала життя багатьох воїнів. Серед них був і наш земляк Віктор Кулик.

Страшна біда прийшла ще в одну ковельську сім’ю - Олександра Скорука. Він народився у Ковелі 21 січня 1979 року. Закінчив ЗОШ №1, а потім вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на історичний факультет. Відслужив строкову службу в армії, яку проходив у Ковелі. Здобув другу вищу освіту в Луцьку. Був ерудованою, грамотною людиною. Так склалося, що чоловік не працював за спеціальністю, а став займатись підприємництвом.

У Ковелі він зустрів свою майбутню дружину Ірину. У них підростає двоє дітей: Роману 14 років, Марійці – 12. Вони навчаються у ліцеї імені Олени Пчілки.

Подружжя Скоруків мало багато планів, але ця клята війна все зруйнувала. Саша встиг збудувати будинок, але не встиг у ньому пожити. Він заробляв і на чужині. Саме 24 лютого 2022 року мав їхати в Німеччину. Коли ж побачив, що сталося з країною, скільки лиха, горя, руйнувань несе ця війна, він змінив свої плани і сказав дружині: я піду захищати тебе, дітей та Україну.

Ірина навіть не пробувала чоловіка відговорити, бо знала, що змінювати рішення – не в характері Олександра. Він пішов служити у 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого, де був оператором відділення протитанкових комплексів другого механізованого батальйону.

Воював у багатьох гарячих точках, але ніколи не розказував, як це там, на війні, бо беріг дружину, стареньких батьків, аби ті зайвий раз не хвилювались. Тому звістка, яка надійшла з фронту у їхню сім’ю, стала великим шоком.

Свій останній бій Олександр прийняв 18 грудня поблизу населеного пункту Першотравневе Харківської області. Він загинув наслідок ворожого обстрілу позицій наших воїнів.

«Дякуємо цим мужнім воїнам за їх силу духу, вольовий характер, любов до України, свого міста. Віктор Кулик та Олександр Скорук залишили вагомий слід на цій землі. Слава Героям та низький уклін за їх подвиг. Щирі співчуття родинам, які переживають велике горе», - зазначив міський голова у своїй промові.

Кожна втрата - це великий біль, який не передати словами та не виплакати слізьми. Дві домовини, вкриті синьо-жовтими прапорами. Люди підходять, стають на коліна, схиляють голови та мовчки прощаються з Героями.

Віктору Кулику навічно – 33. Олександру Скоруку – 45.

Поховали воїнів на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює співчуття родинам воїнів. Вічна шана і слава Героям!