«Там дуже страшно»: волинські рятувальники повернулися зі зруйнованого району на Харківщині

Про те, що робили наші земляки на Харкіщині, навіщо один із пожежників приховав від матері поїздку та чому волинські рятувальники боялися говорити з харків'янами – йдеться у сюжеті 12 каналу.

Анатолій Кропива після не простого відрядження, відразу ж приступив до роботи на Волині, відтак майже добу не спав. Днями він повернувся із Харківщини, де разом з колегами проходив службу. Роботу, каже, виконував ту ж саму, що й на Волині.

Пожежна частина, в якій працювали волинські вогнеборці розташована в Північній Салтівці – спальному мікрорайоні Харкова, що зазнав найбільших руйнувань.

«Це по телевізору не побачиш. Це такої війни я не хотів би тут бачити нікому б не бажав. Там дуже страшно», - каже командир відділення Анатолій Кропива.

Пожежник каже: про те, куди він поїхав, знали лише дружина та діти. Аби не хвилювати маму, сказав, що їде на Ковельщину допомагати колезі з будівництвом. Про те, що син злукавив, пенсіонерка дізналася лише по приїзду Анатолія додому. 

За освітою Анатолій – ветеринар. Та за спеціальністю працював лише три роки, вирішив, що мусить рятувати не лише тварин, а й людей. І ось уже майже 18 років Анатолій рятує людей, їхні обійстя, будинки. Хоча освіта ветеринара таки згодилася пожежнику. У Харкові він виходив кота із пораненою лапою, який прибився до тамтешньої пожежної частини.

У колеги Анатолія Кропиви пожежного рятувальника Олександра Цибуковського найяскравіший спогад зі служби на Харківщині – це нічна пожежа в багатоповерхівці.  

«Це була десь друга година ночі. Ми тільки три людини вивели. Людей немає в будинку. Просто немає», - розповідає пожежний рятувальник Олександр Цибуковський.

Бо виводити, каже, було більше нікуди. Вцілілі багатоповерхівки, яких в районах Північної Салтівки , – можна порахувати на пальцях однієї руки, пустують. 

«Там взагалі нічого немає. Все розбите. Є будинки, які вціліли. Є такі, що можна відновити. Але є такі, що відновленню вже не підлягають», - каже він.

З місцевими, зізнається пожежник, майже ніхто з волинських вогнеборців не говорив. Не тому, що не було з ким..

«Якщо чесно,ти не знав би, що їм сказати, тому що ти ніколи в такій ситуації не був, і починати щось розказувати..знизує плечима», - додає рятувальник.

На повітряну тривогу, продовжує рятувальник, у Північній Салтівці, реагують не завше. А харківські вогнеборці навіть сміялися з наших, коли ті бігли ховатись в укриття.

До слова, стати рятувальником була ідея не Олександра.  

«Мама сказала, що треба мати державну роботу, а не ходити по шабашках. Вот і все», - ділиться рятувальник.

І не жаліє, каже. Ні дня не жалкував. Волинські рятувальники розуміють, що їм ще не раз доведеться їхати у міста, села та селища, які постраждали від окупантів. І всі, як один кажуть – готові!