Тисячі, які дорожчі за мільярди: солдат з Волині віддав для побратимів свого земляка понад 100 тисяч гривень

Двоє військових Роман Тарасюк та Микола Тарасюк народилися і виросли у с. Самари на півночі Волині. Роман після закінчення Самарівської школи та університету після кількох років вчителювання став директором Забродівської школи. К

оли почалася війна, не вагаючись, пішов на захист України. Нині він – боєць 14 окремої механізованої бригади із позивним «Дєрік» (так зазвичай учні скорочено називають свого директора).

Про це пише газета Ратнівщина.

Микола особливу повагу заслужив у односельчан, коли пішов служити до лав ЗСУ під час АТО. Коли почалося повномасштабне вторгнення, з перших днів захищав українські землі на Сході, бо знав і вмів це робити ще з часів АТО.

Нещодавно демобілізувався, повернувся до сім’ї. А три його рідних брати – Віталій, Володимир і теж Роман – досі воюють за незалежність України.

Наприкінці грудня підрозділ, у якому служить Роман Тарасюк, втратив два бойових пікапи (саме ними боєць і здійснював поїздки «на нуль»). Відповідно логістика між передовою і другою лінією погіршилась. Він зателефонував до ратнівського волонтера Вадима Дейнеки та луцької волонтерки Наталки Грушки з проханням знайти для підрозділу рамний п’ятимісний пікап «Міцубіші Л 200» або «Ніссан Навара» (інші автомобілі, на жаль, непридатні для використання в тих умовах, в яких перебувають наші захисники на позиціях).

Того ж дня вони оголосили збір у Луцьку і в Ратному. Проте від побратимів-волонтерів Вадим Дейнека дізнався, що в Самарах у Миколи Тарасюка є саме така машина, яка треба «Дєріку».

Тисячі, які дорожчі за мільярди: солдат з Волині віддав для побратимів свого земляка понад 100 тисяч гривень

А далі питання вирішилося за 15 хвилин. Роман Тарасюк зателефонував до свого однофамільця Миколи, вони погодили, коли і як можна забрати автомобіль. І вже наступного дня Роман Леонідович приїхав у рідні Самари. Та ще більше його приголомшила благородність побратима, який до цього моменту був для нього просто знайомим з дитинства.

Він розповідає, що попередньо погодили суму у 160 тисяч гривень, тобто чотири тисячі доларів. На такі гроші й розраховував, адже саме стільки надонатили на Ратнівщині і в Луцьку. Та яким же було здивування бійця, коли Микола сказав, що з нього буде достатньо 60 тисяч гривень (вистачило тих коштів, які зібрали в Луцьку)!

Микола Тарасюк розповів, що купував пікапа, коли почалася війна, за свої гроші. З його допомогою і виконував бойові завдання. Коли демобілізувався, повернувся додому своїм автомобілем. Та кожного ранку виходив на подвір’я, бачив «ельку» і розумів, що їй тут не місце. Там вона може робити важливу роботу.

- Дякую усім, хто долучився до збору для підрозділу Романа, - звертається у звітному відео Микола Тарасюк. - За машину мені віддали 60 тисяч гривень. Впевнений, що вона буде служити вірою й правдою і врятує не одне життя. Решту грошей, які назбирали, хай Рома потратить з розумом на «мавіки», на рації, на те, що треба.

- Тих сто сімнадцять тисяч, які люди перерахували на картку Вадимові Дейнеці, витратимо на квадрокоптер «Mavic 3 Pro» - то наші очі, і рацію «Motorola» - то наші вуха, наш зв’язок, - звітує Роман Тарасюк.

- Немає слів, які б могли передати весь обсяг моєї вдячності усім причетним до цієї справи! Я дякую за кожну гривню, за кожен репост дописів Вадима та Наталки, за кожен лайк під дописами! Я горджуся знайомством з Дейнекою Вадимом. Це людина, яка заслуговує на орден «За заслуги перед Вітчизною»! За 15 хвилин домовитися за авто – це неймовірно.

«Закрити» питання за менше, ніж 20 годин – це вражає. За стільки років волонтерства Вадим є найкращим прикладом того, як одна людина може робити для перемоги більше, ніж сотні паркетних генералів, чиновників та інших посадовців, які б мали це робити. Дякуючи йому, Наталці Грушці з Вишкова і тисячам їм подібних – перемога точно буде за нами. А Миколі Тарасюку – ЧЕСТЬ і ДЯКУЮ за службу! Він справжній! Машину берегтиму, на скільки це там можливо. Я гордий, що маю небайдужих у Лучичах, Самарах, Річиці, Мельниках-Річицьких, Забродах, Якушах, Ратному, Видраниці, Поступелі, в інших селах, в Ковелі, Луцьку і за кордоном. Звичайно ж, вдячний родині, вона – мій щит! Нехай 2024 рік дарує мир та спокій у наших серцях! Здоров'я усім!

Через два дні після теплої зустрічі з побратимом на рідній землі Роман Тарасюк зустрівся з Наталією Грушкою, яка передала гуманітарну допомогу бійцям та маскувальні сітки, і повернувся у свій підрозділ з позитивними емоціями, адже неочікувано швидко вирішилася проблема, яка потребувала негайної реакції.

Ця ситуація яскраво показала: якщо люди хочуть допомогти від щирого серця, то зав’язується цілий ланцюжок безкорисливої допомоги. Одні підтримали ініціативу збору фінансово, інші – організували, а той, хто сам повзком проповз передову і не раз дивився смерті у вічі, не нажився на людських грошах, не встановив ринкову вартість на свою машину, а віддав її за символічну плату, щоб пожертвувані такими ж простими людьми гроші принесли користь побратимам-захисникам і хоч на крок наблизили перемогу.

І як тут не згадати про 88-річну бабусю з Комарового Марію Андріївну Глушко, яка в’яже для солдатів теплі шкарпетки і передала для ЗСУ тисячу гривень зі своєї скромної пенсії! Бо справжня ціна цих невеликих за нинішніми мірками грошей не в їхній вартості, а в бажанні простих українців здобути перемогу, тобто – бути незалежними! І тут важлива лепта кожного!