«Товариш по парті здав мене совєтам»: історія 93-річного політв'язня з Волині

Непростою історією чоловік поділився із знімальною групою 12 каналу. 

Ананію Добровольському - 93 роки. Він - жертва політичних репресій, які радянська влада розгорнула у 30-40 роках минулого століття проти українського народу. Чоловік пережив голод, ув’язнення та чотири окупації.  Тяжкі випробування долі впали на плечі волинянина, коли йому тільки виповнилося 14. Те, що більшовики працюють проти українського народу зрозумів, ще будучи дитиною. 

«Боже, скільки було плачу, скільки крику було. В нас було три корови, троє коней, дев'ять десятин землі. То забрали, одну корову оставили і п'ять соток землі на шість душ і живи, як хочеш», - ділиться важкими спогадами чоловік.

Під час німецької окупації два його брати пішли до УПА. Сестру забрали в Німеччину. Юний Ананій допомагав упівцям. З іншими хлопцями шукав зброю, яку лишили німці та передавав в УПА. Згодом прийшла Червона Армія.

Одного разу, товариші по школі дізналися про те, що Ананій з братом допомагають упівцям, та здали їх червоноармійцям.

Зброю встигли сховати, але це не допомогло. "Совєти" прийшли додому і дали дві години на збори. Сказали: висилають у Сибір. Чоловік пригадує, з собою його батько взяв мішок борошна. Дорога була такою важкою, що до кінцевої точки живими приїхали не всі. Людей морили голодом та холодом. 

«Викидали з вагонів. Не давали хоронити, нічого. В рів кидали та й всьо. І привезли нас на станцію в Архангельській області. Загнали в овочесховище. Над річкою таке було. Нічого не давали, то я з хлопцями зробив піч і пекли хліб. І стали люди вмирати. Сирість в овочесховищі, сирість. А то діти. 300 чоловік вмерло. Кожний день по два-три чоловіки вивозили», - пригадує волинянин. 

У селі на Росії молодих юнаків відвезли на роботу до лісу: обривати з дерев сучки. Так минув рік і 16-річний Ананій вирішив тікати: зібрав команду з охочих і хлопці спробували вибратися з полону. За ніч пройшли сорок кілометрів. 

Так приїхали у Кіров. Там мали сісти на потяг до України. Але не встигли. Їх зловили і завернули назад. Після ще одного року в засланні, Ананій спробував втекти знову. І цього разу йому таки вдалося. Він прибув до Луцька. Потім ще 16 кілометрів пішки і він вдома. Але, на жаль, щастя тривало не довго.

«Я вночі лежу на лавці. Заходять і шукають бандерівців. Приходять. - Хто лежить? - Брат. Ну брат так брат. Приходить мій товариш. Разом ми сиділи за одною партою, з одного року. - А де він взявся? Виходить на кухню і сказав начальнику: забирай», - каже Ананій Добровольський. 

Так юнак опинився у в'язниці. Спершу у Луцьку. Потім у Львові, Харкові, Вологді, Ленінграді і врешті знову в Архангельську.

Усіх втікачів вивезли ще далі - в Тайгу. Саме тоді лютувала епідемія тифу. Люди гинули один за одним. Ананій, каже, щасливий, що вижив. Бо після того, вже у 20 років, знайшов своє кохання. Нею стала, також волинянка в засланні, - Анна Шинкарук. Весілля справили зовсім скромне, бо не було за що. А згодом у пари народилося двоє дітей.

Лише після 13 років перебування у Сибіру подружжю вдалося повернутися додому на рідну Волинь. Нині свою молодість чоловік згадує з болем, адже не розуміє, за що його сім'ї довелося стерпіти стільки мук і страждань. 

З родини й товаришів, каже чоловік, вже нікого немає, а дружина померла 14 років тому. На схилі літ Ананій Добровольський не може знайти спокою і через те, що зараз українцям досі доводиться продовжувати справу його юності - боротися із російським загарбником.

Незважаючи на те, що чоловікові вже 93, він добре ходить, читає, хоч і має проблеми з зором, а ще пише вірші та співає разом донькою Валентиною повстанських пісень.

Читайте також: 

• У Луцьку презентували книгу про ГУЛАГ історикині Лесі Бондарук. Як це було
• В Україні створили фонд, який виплачуватиме нагороду за дані про російських терористів