«Білорусів боїмося, а раптом…»: історія родини, що втекла від окупантів і оселилася біля кордону на Волині

Суспільне дізнавалося як родині вдалося виїхати з окупованої російськими військами території, чим займаються на Волині та що думають про сусідство із Білоруссю.

Прихисток у селі Мельники на території Шацької громади родині надали знайомі їхнього онука Данила, котрий зараз живе та навчається у Львові. 54-річна Оксана Кікоть працює вчителькою початкових класів, 80-річний Іван та 78-річна Раїса Кікоті — на пенсії.

Разом із родиною Оксана Кікоть проживала в селищі Чернігівка Бердянського району Запорізької області. 26 лютого 2022 року туди увірвалися російські війська.

«Бої велися в Мелітополі, Токмаку, і тоді до нас зайшли, окупували. Спочатку цілий тиждень було страшно. Нас, напевно, сплутали з іншою Чернігівкою, бомбили, оточили і ми думали, що нас повністю розстріляють, але потім колона розвернулась і пішла на Маріуполь», — пригадала переселенка.

Перший час в області життя було схожим на виживання, говорить Оксана Кікоть. З її слів, люди панікували, всюди були черги: на АЗС, біля банкоматів, у магазинах.

«В нас взагалі нікого не було, поліція виїхала, тому що був наказ на підконтрольну частину України. І в Бердянську військ вже не було українських. Ніхто не вірив, люди були у паніці. В магазинах все виміталося, вигрібалося. Ціни були надзвичайно бєшені, життя було на виживання. Спочатку було страшно, а потім звикли», — сказала жінка.

5 квітня 2022 року в селище Чернігівка заїхали чергові російські транзитні колони. Оксана Кікоть зазначила: заїхали 300 танків і російські військові, які зайняли територію.

«Земля гуділа під ногами, світу білого не видно було. Знову кажуть, що поїхали Маріуполь бомбить. Був звичайний недільний день. Ми побачили, що біля нашого будинку і батьків, де школа-інтернат, яка була порожня, заїхали туди окупанти. Вікно у спальні виходило на інтернат, виходиш, а там їх повно. Зала розташовувалась на іншу сторону будинку. Тоді вони зняли прапор і все пішло», — додала переселенка.

Російські солдати ходили по хатах у селищі та шукали в цивільних людей зброю, говорить 80-річний Іван Кікоть, який до війни працював директором музичної школи.

«Емоції… це тяжко. Що за 50 років нажили, то все забрали... Я був тоді на фазенді, коли вони заходили у складі 6 чоловік. Наверху кулемет стоїть, а 5 людей ходить по хатах. Зайшли у зал, а я вимкнув світло. А вони кажуть: «Немає світла, тоді не підемо». Потім вийшли надвір, а вони кажуть: «Что ето?» Кажу: «Пасіка. Ооо, мед, ми зараз меду наберемо». Кажу: «Якщо відкриєте, то без руки залишитесь». Він до мене автомат підставив. Кажу: «Ви у нас непрошені гості», — пригадав чоловік.

Кікоті розповіли, що до них зателефонували родичі з-за кордону і попросили вивезли онука. Спочатку родина поїхала у Запоріжжя, а згодом дісталися села Мельники, що на Волині. Дорога була довгою: усього було 12 блокпостів, на яких проводили перевірку кожної людини.

«Спочатку не пропускали. Приїхали у Запоріжжя, і ми дуже були раді. Потім на евакуаційному потязі виїхав спочатку до Львова. А потім їхали зі Львова автобусом і сюди у Шацьк. Зустрів господар, батько Стаса. Вони вже чекали нас», — сказала Оксана Кікоть.

80-річний Іван Кікоть зазначив: як приїхали у Мельники на Волині, то спершу налякалися, адже навпростець до кордону з Білоруссю 4-5 кілометрів.

«Ми від орків втікали, але не знали, що тут другі орки — білоруси. Думаю, оце ми попали. Чути постріли і як проходять навчання. Страшнувато... Ми не звикли до такого лісу. Як сонце, то весело, а як отак пасмурно, то сидиш і ніби решітка», — говорить пенсіонер.

На Волині третій рік, однак все одно тягне додому, зазначила 78-річна Раїса Кікоть.

«Білорусів боїмося, а раптом... Місцеві кажуть: «Вони сюди не прийдуть, бо тут болота». А зверху? Ось буквально кілька днів тому шахеди літали.. Що хоч може бути.... Прожили все життя, старались, зробили ремонт у квартирі, утеплили, аби на старості жити спокійно. Зрештою ми лишились на бобах: ні гроша, ні житла, нічого не має», — додала пенсіонерка.

Читайте також:

• «Страшно було залишатися, коли земля двигтіла під ногами»: переселенка з Соледара про нове життя на Волині
• Переселенка з Маріуполя, яка проживає у Луцьку, стала героїнею нового реаліті
• Переселенка, яка переїхала на Волинь, стала пілотом дронів: історія військової Ніколь-Марі