Пройшов пекельні бої у гарячих точках, а життя забрав трагічний випадок на рідній Волині: захисник загинув за місяць до 22-річчя

Напевне, нам ніколи не збагнути, в якому пеклі побував цей хлопець із хоробрим серцем. Він ще вісімнадцятирічним перевівся зі строкової на контрактну службу в Збройних Силах України, із початком широкомасштабного вторгнення рф потрапивши на фронт. Знищував супротивника на Донеччині, Луганщині, Харківщині, пройшов пекельні бої під час оборони Бахмута. Історію захисника з Волині пише газета Нова доба.

− Служба у війську була його особистим рішенням, від якого ми не змогли відмовити. Почалась велика війна – він пішов захищати країну, став учасником бойових дій… − болем і гордістю наповнені слова його матері Світлани Володимирівни.

Артем – їхній із чоловіком Олександром Олександровичем первісток. Виховує подружжя також доньку-студентку Вікторію, яка навчається у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки на журналістку, та сина Романа – учня Колківського ЦПО за професією слюсаря-ремонтника, водія автотранспортних засобів.

Артем Гапончук був одним із найкращих танкістів 30-ої окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького. В інтерв’ю журналістам розповідав, як вони борються з ворогом, як відстрілюються.

− Син дорожив своїми бойовими нагородами. А мав він медалі «Кращий танкіст», «Захисник рідної землі» та інші. Головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський особисто вручив йому відзнаку «За звитягу», якою його було нагороджено за те, що, ризикуючи власним життям, врятував свого бойового побратима, витягнув його з поля бою. І так він робив не один раз… А ми сварилися на нього, просили його берегти себе… Він же казав, що в такі моменти в нього немає страху – є лише поклик зберегти життя побратимів. Син був і навідником-танкістом, і в окопах воював. Коли сталася ця трагедія, я телефонувала до його бойових товаришів, повідомила їм. Вони сказали, що Артем – справжній Воїн і справжній Герой… Думаю, ми ще багато чого дізнаємося про нього… − розповідає пані Світлана.

Тепер усі ці відзнаки – сліз, слави і скорботи сплав для його родини… А ще – пам’ять про тата-Героя для чотиримісячного синочка Богданчика. Усі згадують Артема усміхненим, шустрим, товариським, люблячим сином, чоловіком та братом, відданим товаришем. До свого ж сина він посміхатиметься тільки зі світлин…

− Артем дуже рано став свідомим і дорослим, − продовжує оповідь мама нашого Захисника. − Він ніби спішив жити – хотів захистити свою державу, створити сім’ю, мав багато захоплень. Минулого року поєднав долю із чудовою дівчиною Жанною, яка сама із Рівненщини. Він був з нею на пологах у Рівному, почуваючись найщасливішим татком… На жаль, так мало провів він часу у цьому житті зі своїм рідненьким Ангеликом… Артем, два з половиною роки провівши на війні, ніколи й нікому не сказав: «Я воював! Я бачив! Я знаю!». Він тихо носив це все в собі. Потерпав і через недіагностовані контузії. Вболівав за кожного зі своїх бойових товаришів, дуже переживав за батька друга, котрий пропав на війні безвісти.

25 березня у Старосіллі багатолюдно попрощалися з трагічно загиблим Артемом, після заупокійної служби в місцевому Свято-Успенському храмі провівши його до місця вічного спочинку.

«Такі не слухають татів своїх і мам, такі ідуть, аж землю трусить лячно… За те, що зброю у руках заради нас тримав, йому усі ми вдячні…» (В. Бірюкова).

Нехай ніколи не згасає світла пам’ять про Артема Гапончука, який гідно боронив Батьківщину і право на наше мирне майбутнє. Сердечно співчуваємо всій родині та близьким мужнього Захисника рідної країни.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Не встиг набавитись із сином: захисник з Волині довгі місяці вважався зниклим безвісти
• Мріяв повернутися додому і спільно із дружиною господарювати на землі: спогади про Героя з Волині
• Згас під час виконання завдань у Куп’янську: молодому Герою з Волині Андрію Шуміку - назавжди 25